Склалася у нас така ситуація: дочка нар0дила дитину. Спершу я робила все, що було в моїх силах: гуляла з онучкою, годувала, переодягала. Прекрасно розуміла, як важко з немовлям. Але потім, моя допомога стала сприйматися як належне. Дочка з чоловіком стали відвідувати фітнес-зал, курси водопостачання, ходили на посиденьки з друзями, а мені приводили внучку зі словами «посидь, у нас справи». І неважливо, що у мене теж є плани. Я вважаю, що я можу, хоча б на пенсії, приділяти час собі і своїм «хочу». Дочка могла подзвонити мені вдень і сказати, що треба забрати внучку з садка, вона не може, так як у них намітився корпоратив, а зять поїхав на риболовлю.
Так, я злилася і йшла за онукою, не залишати ж її в саду. А сьогодні сталося щось зовсім незвичайне. Дочка зателефонувала і сказала мені, що вони зібралися в Туреччину на два тижні, відпочити. Я за них зраділа і сказала, що внучці море піде на користь. Але виявилося, що вони летять без дитини, вони вирішили, що внучка цей час поживе зі мною. Мене навіть не питали! Просто поставили перед фактом. І я вже не витримала і сказала доньці, що я не нянька. Вони завели дитини і повинні планувати своє життя з тією умовою, що у них є дитина. Подорожі, дозвілля і всякі «хотілки» повинні будуватися з урахуванням, що вони батьки.
Я задала дочці питання, чому це рішення прийнято, не запитавши мене? Дочка сказала: “Ти ж на пенсії. Тобі все одно нема чим зайнятися”. Я доньці сказала, що я відмовляюся сидіти з онукою і що у мене на цей час теж є плани, ми з подругою поїдемо в пансіонат, щоб відпочити. А внучку нехай вони беруть з собою на море. Ось так я посварилася з донькою. Вона сказала мені, що я жахлива бабуся. А я просто вважаю, що я і не нянька й не прислуга.
