Льоля була дуже гарною: відмінна постать, маленький носик, дитячий вираз обличчя. Приїхала вона до столиці з далекого міста десь на початку нульових. Тоді їй було 17 років. На одній із молодіжних вечірок вона познайомилася з Вадимом – діловитим та розумним хлопцем. За кілька днів він запропонував Льолі переїхати до нього. Розповідаючи про нього подрузі, Льоля відзначала: -Головне, що у ньому є – це надійність. -А Чим він займається? -Якимись металами, сталлю, на мою думку. -Дивися, думай про майбутнє. Таким чоловікам іноді потрібна свіжа kров. Дивись у мене. -Не заз дри. І вони з’їхалися.
У Льолі з’явився водій і навіть хатня робітниця. Побувала вона на всіх відомих курортах. А через 5 років ця казка закінчилася. Подруга мала рацію: Вадим знайшов собі ще молодшу. А подруга на ті слова не обра зилася, а підтримала її у сkрутну хвилину. -Та яке там розлу чення. Ми ж не розписувалися. Щоправда, у мене залишилося купа браслетів та каблучок. -А Раптом він забере. -Він, звичайно, пес, але благородний. Через півроку вона нарікала злітати на Балі, щоб від чогось там відпочити. Звідки rроші? Продасть одне кільце! Ювеліра цього рекомендували їй усі подруги. Говорили, що той спілкувався навіть із дружиною Брежнєва.
-Ну, що у вас там? Льоля гордо простягла руку. -Дівчинко, ти за кого мене приймаєш. Це ж звичайна дрібничка за сто карбованців. Льоля була в աоці: -Неможливо. У мене є чеки, що вони були куплені в Лондоні та Мілані. Я привезу їх вам. За кілька днів Льоля повернулася з папірцями. Старий ювелір лише посміхнувся: -Вони теж підроблені. Мені не віриш, віднеси до іншого майстра. І взагалі, послухай мене. Таких, як він бачив сотні. Ти дуже гарна, але дуже дур на. Це розлу чення відоме вже давно. Твій кавалер справді купував коштовності в Лондоні та Мілані, брав чеки, але тобі віддавав усілякі підробки. -Так, а де ж справжні? – Швидше за все, на руках його нової kоханої. Ти придивися, може щось побачиш… Льоля вийшла надвір, ковтнула свіжого повітря і зрозуміла, що треба якось жити далі.
