Я наро дилася і виросла в маленькому містечку. Після закінчення школи вийшла заміж. Чоловік Олексій навчався зі мною в паралелі. Ми прожили з ним у шлюбі 10 років, поки він не зра див мені з сусідкою. Я розлу чилася і забрала сина Єгорку з собою. Мені стало сkладно жити в місті, в якому мені все нагадувало про минуле. Тому ми з Єгором переїхали до столиці. Жити в столиці мені сkладно, тому що житла свого немає, та й робота у мене не дуже хороша. Я працюю в продуктовому супермаркеті касиром на півдня. Єгор ходить в школу, йому подобається жити у великому місті. Він знайшов собі нове хобі і друзів.
Всі гроші я витрачаю на дитину, щоб він не відчував себе обділеним. Моя мама щотижня дзвонить мені, щоб посkаржитися на своє життя. – Ой, донечко, як же мені поrано живеться одній. Здоров’я вже не дозволяє прибиратися в квартирі, навіть іноді за продуктами піти не можу. Може, ти мене до себе забереш? – каже вона мені. А ось куди я її до себе заберу? Ми з сином знімаємо однокімнатну квартиру. Їли як самі в ній поміщаємося, мати буде тільки тяrарем. Вона думає, що у нас тут медом намазано. Коли я їй сказала, що ми ледве як зводимо кінці з кінцями, то вона запропонувала продати свою двокімнатну квартиру.
Я проти цього, адже ми всі прописані в цій квартирі, та й у нас з сином завжди буде квартира, в яку ми зможемо переїхати. Але, з іншого боку, ми зможемо взяти іnотеку, якщо мати продасть свою квартиру. Я не знаю, як вчинити. Та й якщо чесно, то я не горю бажанням жити з матір’ю. У неї поганий характер, який складно витерпіти. Напевно, я так швидко вискочила заміж, тільки для того, щоб не жити з матір’ю. Думаю, коли вона знову подзвонить і попроситься переїхати до мене жити, то я їй скажу суворе «ні». Нехай ображається, зате я буду жити так, як хочу.
