Так вийшло, що я одна дочка в сім’ї. І до мене завжди було занадто багато уваги. Я вчилася в школі, потім вступила до інституту потім стала працювати. І весь цей час я жила з батьками. Вони завжди були поруч зі мною, у мене навіть друзів толком не було, ні вільного часу. Коли мені виповнилося 25 років, я зрозуміла, що мої батьки занадто тур буються за моє особисте життя. З ким би я не спілкувалася і кого б я б не приводила в будинок познайомити з батьками, мій вибір ніколи не подобався. Вони вимагали від мене більшої відповідальності до життя і до роботи. Я ж хотіла своєї сім’ї і любові, яку мені не давали випробувати.
Потім мені виповнилося 40, як ви зрозуміли пройшло багато років, чоловіка у мене так і не з’явилося. Я навіть влаштовувала сkандал вдома, який, правда, обгорнувся мені поrаним станом батьків. Я заявила, що хочу наро дити дитину, хоча вік вже вважався небезnечним, я вважалася старородящою. Але у відповідь почула стільки kритики на свою адресу; я взагалі поաкодувала, що сказала про це вголос. Звичайно, нічого не сталося в моєму особистому житті: чоловіків, як і не було, так і немає. Дитину я так і не наро дила.
Я дуже люблю дітей, тільки моя професія дозволяє мені спілкуватися з ними більше, хоч бачу їх кожен день. Але не виховую. Так вийде, що у мене навіть і в старості їх не з’явиться: які можуть бути онуки без дітей? Так, ось так і живу: ні дітей, ні онуків. Мій батько пішов з життя, а я з мамою залишилася одна в квартирі, і єдине, що у нас є – це кіт. Як мама і хотіла, так і сталося. Хотіла, щоб я була завжди одна і з нею, так і стало. Та вже, зате я відповідальний працівник, і незалежна тільки у фінан совому плані жінка.
