З села я ніколи не виїжджала надовго. Все життя працювала вчителем у сільській школі. Мій чоловік пішов із життя кілька років тому. З чоловіком ми виховали двох дітей – сина Олега та доньку Тетяну. Після відходу чоловіка мені довелося багато працювати, щоб відправити Олега до університету до міста. Довгий час він винаймав квартиру в столиці, поки років п’ять тому не одружився , і вони не взяли разом із дружиною невелику однокімнатну квартиру в кредит. Дружина його, Ірина, виявилася дівчиною, м’яко кажучи, лінивою.
Не хотіла навіть у магазин сходити. Була дуже дріб’язковою і жила з Олегом заради грошей. Щоб самій не довелося працювати. До заміжжя вона працювала візажистом, а коли з’явився чоловік, то й працювати не доводилося. Якось я трохи захво ріла. Син тоді стривожився і поспішно запропонував переїхати до них. Хоч мені й подобалося у селі, я вирішила поїхати. Виявилося, що невістка була дуже незадоволена і вимагала, щоб я платила за комуналку. Невістка зустріла мене холодно, провівши на кухню і показуючи на невеликий диван у кутку:
– Ось тут ви і спатимете , – байдуже сказала вона. Я намагалася на них не обра жатись. Згодом моя присутність на кухні почала невістку дра тувати все більше. Вона почала говорити, що на мене йде більше витрат, ніж я отримую у вигляді пенсії. Якось я підслухала її розмову із сином, у якій вона наполягала, щоб я поверталася додому. Коли вони закінчили розмову, я тихенько зібралася, взяла свою стару пошарпану сумку і пішла до села. Тоді мені стало куди спокійніше .
