Ми з Аллою сусіди по дачі вже у третьому поколінні. Тобто ділянки отримували ще наші дідусі з бабусями, потім тут господарювали наші батьки, а тепер ми з нею вступили у власність. Тож знаємо ми один одного ще з дитинства. Подругами не були, але іноді грали разом у дитинстві. І ось ми обидві вже матусі, і з дітьми вибралися із задушливого міста на літо на дачу. У мене однорічні близнюки, у Алли двоє хлопчиків, трьох та п’яти років, а ще вона на п’ятому місяці ваrітності. Три тижні тому Алла прийшла до мене з проханням.
– Слухай, мені треба до міста на кілька годин змотатися, на дуже важливе обстеження. Я на нього вже давно чекаю. Придивися, будь ласка за моїми хлопчиками. Я швидко, одна нога там, інша тут. Обстеження справа важлива, і я погодилася. Хоча розуміла, що з моїми близнюками, та ще й двоє хлопчиків у тому віці, коли так і норовлять влипнути в щось, мені буде дуже важко. Але Алла дійсно повернулася дуже швидко, а хлопчики поводилися добре і в усьому мене слухалися. Тож все пройшло добре. А позавчора Алла знову звернулася до мене з таким самим проханням. І так само обіцяла швидко повернутись. І я знову погодилася. Напередодні був дощ.
Хлопчики Алли радісно скакали калюжами, коли я відволіклася на своїх малюків. Хлопчаків я спіймала, самих відмила, але змінного одягу не було. Тому абияк очистила їхній одяг. Цього разу Алли не було не три години, а весь день. Їжі для дітей не залишила, тож довелося мені їх годувати самій. Мамочка повернулася годині о восьмій, забрала дітей, потім, мабуть вдома розглянула їхній забруднений одяг, повернулася з претензіями до мене. Мовляв, я тобі діток чистими залишала. Такими треба було повертати. Ну, я її послала. Далеко і на довго. – І щоб більше ні про що не просила! – Сказала я їй.
