Микола поспішно збирав речі. Він хотів піти до повернення дружини, бо не вистачало сміливості, щоб їй у очі подивитися. Він узяв папір, збираючись залишити лише записку. Хотів спочатку написати правду, що покохав іншу і також має шанс на щастя. Але й тут сміливості йому не вистачило. Він написав лише: ”Я йду, пробач”. Коли Настя повернулася додому і побачила записку, їй одразу стало зрозуміло.
Таке вже було сім років тому, коли вона народила сина молодшого та була зайнята дитиною. Колі не вистачало жіночої уваги, і він вирішив знайти її в обіймах іншої. Повернувся за півроку, просив вибачення. Настя вибачила, бо кохала його. До того ж, не вистачало чоловіка в будинку. Цього разу вона не мала сл із, nлакати зовсім не хотілося. У голові лише нав’язливо крутилися думки про те, що не треба було прощати вперше.
Настя спокійно пояснила ситуацію дітям. Старший одразу все зрозумів, а ось молодший ще довго ставив запитання. -А він повернеться? -Ні, -твердо відповіла Анастасія. Але він повернувся за півроку, як за звичаєм, просив почати все з того моменту, коли вони були разом, але Настя розсміялася йому в обличчя. -Ці казки я вже чула. Ти мені більше не потрібний, я тебе не люблю. Не приходь сюди більше.
