Мені надвечір подруга зателефонувала і одразу почала ри дати в трубку телефону. -Борис мені точно зра джує, Віро, я так більше не можу! Друга в біді залишати не можна, тому я одразу зібралася і поїхала до неї. Варто було Лізі відчинити двері квартири, як я здивовано завмерла. Я ледве впізнала подругу. Вона була в безформному халаті та якимсь гніздом на голові. І це Ліза, яка завжди була найкрасивішою та доглянутою дівчинкою у нашому університеті. Вдома теж творився хаос, всюди був пил та бруд.
Квартира скоріше була схожа на барліг холостяка, а не затишне гніздо молодої родини. Я подругу всього два місяці після народження дитини не бачила, а вона примудрилася перетворити своє життя на чорт знає що. -Віро, він точно мені зра джує! Він перестав дивитись на мене, як на кохану, бажану жінку! Може мені треба повернутися на роботу, щоб він знову став сприймати як людину мене? -Ліз, пригальмуй, давай по порядку. У тебе чому такий бардак?
-Не встигаю… -А себе чого запустила? -Бажання немає. -А ти дивуєшся, що чоловік на тебе не дивиться! Борис у тебе порядний, зраджувати не стане, я певна. А тобі просто треба просто перетворити будинок на місце, куди хочеться повертатися, а себе на жінку, яку хочеться любити. Я зі свого боку погодилася посидіти з дитиною. Ліза сходила в перукарню, на манікюр, а потім вуаля та чоловік знову дивиться на неї із захопленням. Вважаю, що шлюб врятований.
