Минулого року мій син відзначав свій 4-й день народження. Він дуже хотів побувати в новому парку атракціонів у нашому місті, тому я відвела його саме туди на його свято. Весь день син катався на атракціонах, радів, кричав, сміявся, а потім ми пішли до його улюбленого кафе, де ми замовили шматочок торта, а я передала офіціантам заздалегідь підготовлену свічку. Нас привітали всі офіціанти, які тоді були на зміні, а ще нам, крім нашого торта, принесли й інші ласощі, і все за рахунок закладу. Загалом день пройшов ідеально, і ми повернулися додому без сил.
Наступного дня, поки я була на роботі, мені зателефонувала сестра і сказала, що хоче ввечері зайти до нас, привітати племінника з минулим святом. Я сказала сестрі, що я на роботі, а наш будинок ще не прибрано після наших ранкових зборів. Сестра сказала, що мені не варто турбуватися з цього приводу, мовляв, все добре. Я після роботи побігла до садка, забрала сина, і ми з ним пішли до магазину. Я повинна була встигнути зробити покупки, зробити легке прибирання в будинку і приготувати щось до приїзду сестри. У магазині я купила газовану воду, щоб сестрі було, що випити, а то так у нашій родині такі rидоти не п’ють. Тут син почав вередувати.
Він хотів відкрити газовану воду, а я йому не дозволяла. Розповідала, що це шкідливо, та й це таки куплено для столу. Вже у каси син страшенно завив , а вийшовши з магазину він кричав, скільки є сил, що хоче цей напій. Зізнаюся, я тоді вже збиралася вже накричати на сина, як поряд із нами зупинилася жінка і сказала: – Я б зараз все віддала, аби дочка виліkувалась… я так сумую за її капризами та істеріями в магазині… Тут у мене ніби пелена з очей спала. Чому це я не даю своєму синові те, чого він так хоче? І чому я не можу купити для сестри іншу пляшку? Ця жінка розплющила мені очі. Син хотів зробити всього маленький ковток, та й усе.
