Іра їхала від мами до себе у місто, коли на зупинці побачила Андрія. – Вітання! – Ой, добре, що я вас зустрів. Терміново треба додому, а я ще й на зло знову маршрутку пропустив! – Сідайте, довезу з вітерцем! – Вранці приїхав до баби Марії, з ремонтом допомогти. А в сина щось горло бо ліло, то я його на сусідку залишив. А вона щойно телефонує – у Артема температура висока, треба աвидку викликати. – Нічого, зараз долетимо, тільки адресу скажіть. А мама хлопчика де? – Пішла. Кинула нас. Ось тепер намагаюся впоратися із сином та роботою. Добре, що у селі добре платять і завжди є можливість заробити.
Іра думала, що Андрій – черствий чоловік, який постійно мовчить. Але за личиною холодного чоловіка ховалося серце, що любило. – Ще й завтра на роботу на заводі, а сина нема з ким залишити, до школи не піде. – А я завтра вихідна! Розумію, що це звучить дико, адже ми майже не знайомі. Але я можу посидіти з вашим сином. Я лікар за освітою, тому знаю, як допомогти… Наступного ранку Іра приїхала до Андрія. Весь день грала з хлопчиком у хованки, вчила таблиці множення та англійську. Вирішила, що на вечерю обов’язково приготує запечену картоплю та свій фірмовий борщ. До речі, Артемко їй дуже допоміг – почистив і нарізав картоплю, дістав посуд. – Ого, які ви молодці, – з порога захоплено каже Андрій.
– Так, це для вас. Сідайте, пригощайтеся. Видно, що Андрій такої смакоти давно не їв – у нього за вухами тріщало. – А ви завтра до нас прийдете? – Запитує Артем і ніжно притискається до Іри. – Артеме, тітки Ірі треба працювати. – Але я можу завтра до вас заїхати. І привезу вам ще чогось смачненького! Вперше Іра побачила, як Андрій усміхається. Так і пішло, що Іра приходила в гості до Андрія та Артема, потім стала залишатися на нічліг. Зараз Артемко називає Іру мамою. А у жінки красується гарне колечко на пальчику. Але найщасливішим став Артемко – у нього тепер з’явилася справжня велика родина!
