“Ну ось! Знову!”, Невдоволено подумала Інна, побачивши незнайомого чоловіка в квартирі Марини. Вже вкотре її подруга намагалася влаштувати її долю. Познайомитись із чоловіком. Нічого з цих знайомств не виходило. І ось сьогодні, прийшовши до Марини, щоб разом зустріти Новий Рік, вона знову побачила кандидата у наречені. – Слово честі, я тут не до чого! – Почала виправдовуватися Марина, коли вони удвох розкладали закуску на кухні. – Це Стаса шкільний друг. Вони випадково зустрілися і чоловік запросив його зустріти свято у нас. Чоловіка звали Андрієм . Стандартна зовнішність, але величезні, блакитні очі блищали, як два озера. Сама Інна теж не вирізнялася красою. Маленька, щупленька… Свято йшло своєю чергою.
Чоловіки розважали дам байками зі шкільного життя. Інні захотілося свіжого повітря, і вона вийшла на балкон. – Тобі тут буде холодно, – Андрій вийшов слідом, і накинув їй на плечі свою куртку. – Дякую, – сказала Інна. – Нам з тобою обом тут незатишно, – констатував Андрій. – Але ж ти від душі веселився, – здивувалася дівчина. – А ходімо гуляти! – Раптом запропонував Андрій. – Давай, – погодилася Інна, хоча хотіла відповісти “Не хочу”. Потім вони ліпили сніговика, потім пішли у гості до батьків Андрія. Дуже милі люди. Прийняли її не як дівчину сина, а як свою стару, добру знайому.
У них засиділися допізна. Інна там і лишилася ночувати. Їй виділили окрему кімнату. Другого дня Інна допомогла мамі Андрія приготувати сніданок. Понідавши, збиралася додому. Андрій провів її до під’їзду. – Сьогодні відпочивай, а завтра ми підемо на ковзанку, – сказав Андрій на прощання. – Я не вмію кататись на ковзанах. – Я теж… П’ятнадцятого січня Інна звільнилася з роботи та поїхала з Андрієм до чорноморського порту. Там чоловік мав свою квартиру та служив у торговому флоті. Вони стояли на балконі його квартири, звідки відкривався краєвид на порт. Андрій обіймав дружину зі спини та тримав її руки у своїх. – Я вирушатиму в плавання, а ти звідси проводжатимеш моє судно і тут же зустрічатиме його…
