Одного морозного ранку я вирішила взяти свою дочку Настю на прогулянку до парку. Поки ми йшли, Настя побігла вперед і знайшла жіночу сумочку, що лежить на снігу. Я підняла її і почала шукати будь-які документи, що засвідчують особу власника. На щастя, я знайшла банківську картку. Схвильовано, я сказала Насті: – Дивись що я знайшла! Це жіноча сумочка. Давай повернемо її! – Але як ми її знайдемо? – спитала Настя. – Віднесемо до банку, і нам там допоможуть, – відповіла я.
Ми пішли до найближчого банку і пояснили ситуацію доброзичливому співробітнику. Він запевнив нас, що вони знайдуть власника та зв’яжуться з нею. Чекаючи звісток, я думала про те, наскільки я була б вдячна, якби хтось знайшов мій втрачений гаманець. За кілька хвилин у банк увійшла жінка похилого віку і голосно запитала, хто знайшов її сумочку. Управитель банком вказав їй на мене, і вона кинулася до мене зі сльо зами на очах.
– Спасибі вам велике! Мій чоловік у лікарні, і ми ледве зводимо кінці з кінцями. Гроші у гаманці були на продукти. Ви врятували нас від голодування, – з вдячністю та сльозами сказала вона. – Ми зробили це виключно за своїм добрим бажанням. Я просто рада, що ми змогли допомогти, – відповіла я. Переповнена емоціями жінка розnлакалася, і все відділення банку намагалося її втішити. Ми з Настею вийшли з банку задоволені тим, що зробили добру справу. Коли ми йшли додому, ми самі відчували холод і голод, але ми знали, що справили позитивний вплив на чиєсь життя.
