Коли моя дочка вийшла заміж, я була рада за неї, тому що знала, що її чоловік Дмитро – хороша і добра людина. Він ніколи не соромився запропонувати допомогу чи просити пораду, незважаючи на те, що був з доброї родини та мав добру освіту. Ми домовилися обговорювати будь-які непорозуміння і спокійно вирішувати питання, що виникають між нами.
Мені було легше спілкуватися з Дмитром, ніж із дочкою, яка завжди мала складний характер. Незважаючи на десятирічне розлу чення, я зберегла добрі стосунки з колишнім чоловіком, у нас були окремі квартири. Все було нормально, але мати мого зятя стала проблемою, і, здавалося, ніхто цього не помічав.
Вона залишилася одна, без грошей та пенсії, і значною мірою залежала від підтримки сина. Дмитро віддавав матері майже половину своєї зарплати, і я хотіла допомогти молодій сім’ї чим могла. Але бабуся Дмитра, яка ростила його практично одна, мала розділити тягар турботи про свою невістку, яка була ще молода і могла працювати.
Я запропонувала своїй свасі роботу продавщиці на півставки, але вона відмовилася, сказавши, що не працюватиме за мінімальну зарплату до того ж продавчинею. У результаті молода сім’я важко зводила кінці з кінцями, а мати мого зятя залежала тільки від нього. Було прикро бачити цю несправедливість, і, здавалося, нікому, крім мене, до цього не було діла. Я знала, що маю допомогти їм у всьому розібратися, але не знала, як вирішити цю проблему.