Моя двоюрідна сестра Тамара та її чоловік Богдан були на порозі продажу свого заповітного старого котеджу. Потенційні покупці, молода пара, яка мріє про сільське життя, вже почали оглядати їхню хату. Однак, поки вони ходили навколо, Тамара та Богдан боролися із внутрішніми конфліктами. Це було важке рішення. Тамара говорила з молодою парою сумним тоном, а Богдан, незважаючи на свою щирість, був поглинений усвідомленням того, що не хоче розлу чатися з їхнім улюбленим будинком.
У цих стінах зберігалися роки безцінних спогадів. Коли потенційні покупці пішли, пообіцявши подумати над пропозицією, Тамара розnлакалася. Їй було нестерпно розлу чатися з будинком, який був їй такий дорогий. Богдан погодився, сказавши, що їхній син зможе обійтися і без грошей від продажу. Чоловік запропонував залишити будиночок, який був такий йому дорогий, і не лише з грошових міркувань.
Того вечора, розпалюючи піч старими листами та фотографіями, вони поринули у хвилю спогадів, що охопила їхні серця. Тамара висловила полегшення з приводу їхнього рішення зберегти будинок, вважаючи, що в ньому зберігається частина їхнього життя та спогадів. Богдан сказав, мило посміхаючись: – Маленький старий будиночок був важливою частиною нашого минулого і, сподіваюся, майбутнього. Коли вони повідомили своєму синові в місті про невдалий продаж, він був розчарований і перестав із ними спілкуватися, почуваючись відданим.
Хлопець вимагав, щоби вони продали свій будинок. Його план був такий: за ці гроші він купив би новий у місті, і всі вони жили б там, але старі все зіпсували… Така поведінка сина засмутила Тамару та Богдана, які від самого початку не збиралися продавати свій будинок. Вони залишилися в роздумах, як їм налагодити стосунки із сином, не втративши при цьому свого надійного даху над головою.
