Зінаїда Петрівна, познайомившись із коханим дочки, зізналася їй: – Він якийсь незвичайний… Вони познайомилися у клініці, де він працював лікарем. На автобусній зупинці під дощем Зінаїда Петрівна спитала, чи збирається її дочка вийти за нього заміж. Вероніка ствердно відповіла, висловивши свою глибоку любов до нього. Весілля було екстравагантним, з білими прикрасами, лімузином та святковими заходами.
Подарунків було багато, переважно грошові. Зінаїда вимовила емоційну промову, але батьки Сергія тихо пішли завчасно. Після медового місяця Вероніка та Сергій вирішили жити у невеликій квартирі на протилежному кінці міста. Зінаїда почувала себе обуреною та відчуженою, бо вони рідко відвідували один одного. Але, скучивши за дочкою, зрештою, Зінаїда та її партнер, Олег, відвідали Вероніку та Сергія. Їхній скромний будинок різко контрастував із пишним способом життя Зінаїди.
Сергій висловлював задоволення їх скромним життям, що приводило Зінаїду в подив. За кілька місяців Вероніка народила здорову дитину. Зінаїда була рада, але розчарувалася, коли вони не переїхали до її просторого будинку, як вона пропонувала, і залишилися в тісній квартирі. Коли Зінаїда захворіла, її поклали до лікарні. Сергій, її “своєрідний” зять, взяв активну участь у її лікуванні, консультувався з колегами та стежив за її станом.
Відвідування рідних допомогли Зінаїді зрозуміти, що Сергій не дивний, просто вона неправильно розуміла, що має справжнє значення у житті. Зінаїда зрозуміла, що багатство не може замінити любов, доброту та щиру турботу. Після виписки на неї чекала родина, включаючи Сергія, якого вона тепер вважала найкращим зятем.
