Це був довгоочікуваний день для Ані та Максима — день їхнього весілля. Всі приготування було завершено, і всі гості вже зібралися біля РАГСу, чекаючи початку церемонії. Максим нервово ходив з боку в бік, чекаючи на момент, коли побачить свою майбутню дружину, яку він представляв у розкішному весільному вбранні. Вони з Анею приділили багато часу і ретельно обрали весільну сукню. Воно було ідеальним — витонченим, з акуратними вишивками та довгим шлейфом. Максим мріяв побачити свою кохану у цьому неповторному вбранні.
У дверях РАГСу пролунав шепіт, коли туди ввійшла Аня. Усі ахнули, коли побачили її вбрання. Аня була одягнена в джинси та просту футболку. Максим, з подивом і хвилюванням в очах, підбіг до Ганни і спитав: “Анечко, що трапилося? Де твоя весільна сукня?” Аня з усмішкою відповіла: “Ой, це дивовижна історія. Я прийшла забрати свою сукню, але виявилося, що вони відправили сукню на два розміри менше. Схоже, сталася помилка. Але знаєш, Максиме, я не хочу, щоб втрачена сукня зіпсувала наш особливий день.
Я буду найщасливішою нареченою в джинсах та футболці, адже ти поряд.” Максим не міг не посміхнутися. Він міцно обійняв Аню і сказав: “Ти знаєш, моя люба, для мене ти завжди будеш найгарнішою нареченою, незалежно від того, у що ти одягнена. Важливо те, що ми кохаємо одне одного і хочемо провести разом все життя. І нехай цей день запам’ятається саме таким – особливим і несподіваним.” Їхні слова огорнули теплом і щастям.
Гості теж усміхалися, бачачи таку щиру та добру пару. І хоча ніхто з них не очікував побачити Аню в джинсах на весіллі, всі розуміли, що це лише прикрашає їхню історію кохання. Церемонія розпочалася, і цього дня кохання Ані та Максима оформилося офіційно. Вони обмінялися клятвами та обручками, а потім вийшли з РАГСу, тримаючись за руки. Щасливі та сяючі вони пішли на свою весільну прогулянку, пускаючи в небо свої мрії про щасливе та яскраве життя разом.
