Сергій завжди був упевнений, що єдине місце, де він почувається ще гірше, ніж на роботі, це дача його тещі. Але обіцянка допомогти з урожаєм не дозволяла йому залишатися вдома. “Сергію, он на тій грядці ще картоплю викопати треба”, – покликала його теща, Маргарита Петрівна, вказуючи на далекий кут городу. Сергій, бурчачи щось під ніс, вирушив до вказаного місця. Але коли він почав копати, його лопата вдарила у щось тверде.
Обережно розгрібаючи землю, Сергій знайшов пачку грошей. Очі його спалахнули, і руки почали тремтіти. “Нарешті успіх усміхнувся мені”, – подумав він і швидко сховав гроші в кишеню. Проте, надвечір, коли він готувався їхати, Маргарита Петрівна загадково посміхнулася і запитала: “Сергію, а ти не бачив десь у моєму городі пачку грошей? Я їх там випадково залишила”.
Сергій почервонів: “Що? Навіщо ви залишали гроші на городі?” Теща у відповідь лише хитро посміхнулася: “Я хотіла перевірити твою чесність. Невже ти думав, що я не помічу пропажу?” Сергій зрозумів, що попався. Збентежено діставши гроші з кишені, він простяг Маргариті Петрівні. “Перепрошую, я дійсно думав, що це моя удача.”
Теща взяла гроші і сказала: “Сергію, життя вчить нас багато чому. І один із головних уроків – це вміння бути чесним перед собою та перед іншими. Сподіваюся, ти це зрозумів”. З того часу Сергій та Маргарита Петрівна стали набагато ближчими один до одного. Він зрозумів, що довіра – це те, що будується роками, але може бути зруйнована за мить. А чесність – це найміцніша основа цієї довіри.