Вітер шумів зі страшною силою, а дощ стукав по асфальту уже кілька годин. Марина поспішно йшла додому, відчуваючи втому після довгого дня. У під’їзді було безлюдно, але вона була впевнена, що незабаром опиниться в безпеці свого будинку. Коли Марина тільки-но почала підніматися сходами, раптом сталося відключення електрики. Темрява поглинула весь простір і страх охопив дівчину з ніг до голови. Вона не могла побачити нічого перед собою, і їй стало страաно.
Через страх вона несподівано голосно закричала. У відповідь на її крик із сусідніх дверей почувся скрип. Ліхтар запалив своє світло, і Марина побачила обличчя свого сусіда – високого блондина з впевненим та добрим поглядом. “Все в порядку? Перелякалися?” — спитав він з усмішкою, тримаючи в руках ліхтарик. “Так, мене це… трохи налякало”, – зізналася Марина, намагаючись взяти себе до рук. “Зайдемо до мене. У мене є генератор, і в нас буде світло. А я ще щойно заварив чай”, – запропонував сусід.
З несподіваним почуттям полегшення Марина пішла за ним. Опинившись у його квартирі, вона зрозуміла, що досі практично нічого не знала про свого сусіда. Його звали Дмитро. У теплій та затишній атмосфері квартири, за філіжанкою гарячого чаю, вони обмінялися історіями свого життя. “Знаєте, я завжди думав, що кризові ситуації виявляють справжню суть людини”, – задумливо сказав Дмитро. “І сьогодні я переконався в цьому. Адже саме через таку несподіванку ми змогли познайомитись.”
Марина усміхнулася у відповідь: “Так, доля іноді підкидає нам несподівані сюрпризи.” З тієї ночі їхня дружба почала міцніти, і незабаром обидва зрозуміли, що це не просто дружба. Їхні почуття стали глибшими, і через рік вони сказали один одному “так” біля вівтаря. Несподіване відключення електрики подарувало їм справжнє кохання.
