Соня перебирала білизну для прання, коли почуття цікавості змусило її зазирнути до кишені чоловіка. Там вона знайшла чек з аптеки на велику суму. Перелічені на чеку ліки були досить дорогими та рідко застосовувалися. ”Цікаво, кому ж Вадим купив усе це?” – подумала Соня. Вона не пам’ятала, щоб він чи хтось із їхніх близьких потребував таких ліків.
Увечері, коли Вадим повернувся із роботи, Соня вирішила уточнити. – Вадиме, – почала вона, показуючи чек, – що це? Ти щось не розповів мені? Вадим на мить завагався, а потім відповів: – А, цей чек… Я думав, розповім тобі згодом. Розумієш, коли я був у аптеці, я побачив там стареньку бабусю. Вона просила продавця дати їй ці ліки, але вона не мала достатньо грошей.
Соня уважно слухала його. – Вона була така стурбована, і я вирішив допомогти. Я не знаю, чому, але в цей момент мені здалося, що так правильно, закінчив Вадим. Соня дивилася на чоловіка з гордістю. – Ти зробив добру справу. Але чому ти не сказав мені одразу? Вадим знизав плечима. – Я не хотів, щоб ти подумала, що я витрачаю гроші на незнайомців.
Але це був просто порив доброти, і я не міг лишити бабусю в біді. Соня підійшла до Вадима і обійняла його. – Ти дивовижний. Я пишаюся тим, що ти мій чоловік. Обидва посміхалися, розуміючи, що їхні стосунки ґрунтуються на довірі, розумінні та турботі один про одного.
