У 70-ті роки минулого століття з пологового будинку породіль виписували через п’ять днів, а часом взагалі тільки через тиждень. Практично всі жінки на наступний день забували про те, що вони пережили під час пологів, тому що увага новоспеченої матусі було цілком і повністю на свою дитину В ті часи малюків приносили тільки, щоб матусі погодували їх, і відразу ж забирали. Жінки весь вільний час знайомилися з сусідками по палаті, розповідали про свої пологи, улюблених чоловіках і згадували кумедні історії з життя. Пам’ятаю, як тоді одна жінка кинулася бігти прямо з передпологової палати, але медперсоналу вдалося її наздогнати і повернути назад силою.
А інша породілля дуже голосно обурювалася, що народила четверту дочку: “О Боже, як же додому повертатися? Чоловік наказав без сина не повертатися! Як же бути? Сина мені треба, розумієте, сина!” – волала вона немов божевільна. Акушерка заспокоювала жінку, як могла: “Та де ж на вас всіх синів набрати? – не знаю, жартувала вона так чи правду казала. – От уже третя зміна, як одні дівчата народжуються, так, мабуть, Богу завгодно! “.А санітарочка баба Тоня теж намагалася заспокоїти стривожену матусю: “Не треба кричати! А то, не дай Господь, молока не стане! Що твоя красуня тоді їсти буде? – баба Тоня ласкаво гладила її по голові і примовляла. – Пацани то перед війною більше народжувалися, а дівчата перед світом! Радуйся, мила! Головне, що здорове дитя! Подумай краще, скільком жінкам не дано щастя материнства, а ти везуча – четверту доньку народила! Ось щастя підвалило-то яке! а з мужиком твоїм проведемо виховну бесіду! нехай кріпиться ”
А разом зі мною в палаті лежала одна жінка, яка, навпаки, народила четвертого сина, вона була дуже засмучена, ридала і говорила: “Ми з чоловіком так мріяли про доньку! Спеціально підбирала дні, щоб зачати дівчинку … вже й ім’я придумали Машенька. Така б гарненька була, а замість Марійки – Михайлика повеземо додому. Ой, боюсь, що наш папка на цьому не зупиниться “- вона ніжно цілувала свого синочка і притискала до себе.Так, різні ситуації бували, але згадуються з таким теплом ті часи, коли медперсонал був дуже уважний до матусям і до їх малюкам. Більш людяніше, що чи; ставилися з ніжністю і теплом. Зараз це велика рідкість, а тоді було нормою.
