– Жити довелося в перший рік у його мами, – розповідає Настя, – ми з Сергієм через 7 місяців після весілля купили однушку. Навпіл, недорого, але вона вся така убита була, так що ремонт робився довго, добре, що тато мій допомагав. Машини та у Насті, і у її чоловіка були. Чи не нові, але на ходу. Продавати їх заради того, щоб купити квартиру побільше або новіше, подружжя не бачили сенсу: багато за них не виручити, а колеса сильно полегшували життя.- Спільної мови ми зі свекрухою Риммою Павлівною так і не знайшли, – визнає Настя, – мені все здавалося, що вона хоче чоловіка від мене відірвати, а вона в мені бачила загарбніцю, що прийшла на її територію в спробі відібрати найцінніше – синочку ненаглядному .- Давай у моїх батьків поки поживемо, – запропонувала Настя чоловікові після весілля, – у них двушка, брат мій давно самостійно живе.
– У примаки не піду, – категорично заявив чоловік, – у тебе і мама, і тато, а у мене тільки мама, і я чоловік. Вже краще квартиру орендувати вже. Настя подумала, порахувала: на квартиру не вистачає зовсім трохи – трохи, та потім ремонт робити, та меблями треба обзаводитися, ні, орендувати – не варіант. Спробуємо пожити зі свекрухою.- Синку, – кликала увечері Римма Павлівна Сергія, – вийди на хвилинку, мені тебе щось сказати треба. – Синку, – зверталася мама до сина в вихідний, коли Настя з чоловіком збиралися їхати до друзів, – відвези мене до тітки Ніні. А Настюша нехай поки одна їде, машин же у вас дві. – І все таким розчулено-тихим голосом, – каже Настя, – я зубами скриплю, а причепитися ні до чого: мама ж, вона ж виключно ввічлива і коректна. Так що до кінця нашого спільного проживання я маму чоловіка тихо ненавиділа.
Після того, як чоловік і жінка стали жити окремо, Настя нервувати не перестала: то свекруха прийде вчасно, то принесе їжу, немов вона, Настя, чоловіка свого зовсім не годує, то забере сорочки чоловіка, щоб гудзики пришити.
– А я не безрука, – вимовляла чоловікові Настя, – у мене просто часу немає. Та й ти сам міг пришити ці чортові гудзики. Так ні ж, твоїй мамі треба обов’язково зробити вигляд, що я погана дружина і господиня. А її бідний синочок ходить недоглянутий.Коротше кажучи, Римма Павлівна поступово в будинку молодих і зовсім перестала бувати.- До мами зібрався, – всякий раз єхидно питала Настя чоловіка, коли він збирався у вихідний день відвідати маму.- Я на третьому місяці була, – згадує Настя, – коли чоловік в черговий вихідний сказав, що домовився з друзями поїхати за місто на риболовлю. Компанія там чисто чоловіча, так що я відпускала чоловіка легко. Рибу привозив, чистив і смажив сам. Тільки на наступні вихідні чоловік теж на риболовлю зібрався.
– Він поїхав, а я в торговий центр вирішила з’їздити, – розповідає Настя, – і тут – бац, друг чоловіка, той самий, з яким він рибалить в даний момент. Йде мужик, з дружиною і маленькою донькою, по магазинам прогулюється. У мене в очах потемніло: дружина вагітна, а чоловік наліво?Настя ледве-ледве стрималася, щоб не влаштувати Сергію істерику. Весь тиждень терпіла, списуючи своє напружене мовчання і червоні очі на самопочуття.- Я з Вадиком на риболовлю хочу, – попередив чоловік в суботу ввечері, – встану рано, на світанку половимо, до обіду повернуся.- Всю ніч я не спала, – каже Настя, – чоловік за двері і я бігом одягатися, стрибнула в машину. Природно я не побачила в який бік він поїхав. Відразу дотумкать і пошукати телефон чоловіка через додаток я не здогадалася, тільки потім до мене дійшло. Чоловік був дійсно за містом, тільки не у водойми, а в лісі.Настя під’їхала і стала недалеко від його машини.
– Що в моїй голові за цей час крутилося, – каже вона, – краще не згадувати. Сиджу в засідці, на голові хустку, на очах окуляри темні. З-під окулярів сльози котяться. Прям як в кіно про шпигунів. Я б і посміялася, Та не смішно було. Години через два з лісу вийшли двоє: Сергій і жінка. З кошиками, повними грибів, і чоловік Насті дбайливо її за лікоть підтримував.- Вони спиною до мене були, – каже Настя, – зі спини я їх і наздогнала.- Настя! – здивувався Сергій, обернувшись.- Настя? – здивувалася Римма Павлівна, гублячи кошик з грибами.- Я від полегшення, що мій чоловік не завів іншу, – каже Настя, – розревілася прямо на місці. А потім мені так соромно стало: вистежувати чоловіка, як курка остання. А він таємно за грибами їздив з мамою.- Грибів в цьому році, – виправдовуючись промовила Римма Павлівна, – прірва просто. А у тітки Ніни Ваня на заробітки подався і мені ні з ким в ліс. А тобі Сергій не став говорити, боявся, що ти нервувати почнеш, а тобі ж не можна.
– Нерви, – каже Настя, – або стан моє, але я знову заревіла. Просто уявила, що років через 25 мій син буде зі мною таємно по гриби їздити, щоб його молода дружина не пиляла.- Ну все ж добре, – Сергій обійняв дружину за плечі, – що ти собі надумала? Ну ти даєш. Ну так, винен , Не треба було так, але я ж просто не хотів, щоб ти нервувала, а мама дуже любить збирати гриби – А риба? – промовила Настя заспокоюючись.- А ми до озера заїжджали і у мужиків купували на зворотному шляху, – пояснив чоловік.У минулі вихідні Настя з чоловіком і його мамою їздили в ліс. Разом. Римма Павлівна їх приголомшливо готує, насолила і насушила на зиму порядно. А на зворотному шляху мама Сергія задумливо сказала:
– Вам в квартирі треба на лоджії полки зробити, як у мене.Для чого? – запитав її син.-А де я по-твоєму зберігати запаси буду, коли ми з вами квартирами поміняємося? – випалила мама у відповідь, – вас скоро буде троє, а я одна.Мені потрібні свої полки, раптом Настя знову буде проти того, щоб я до вас приходила?- Не буду, – червоніючи сказала невістка, зустрівшись з мамою чоловіка очима в дзеркалі заднього виду, – але полки зробимо.А потім додала лише ворушачи губами, щоб чоловік не чув: «Спасибі»
