Я завжди думала, що закохатися і загубити голову – це не про мене. Але життя вирішила довести мені протилежне. Мені сподобався один хлопець на роботі і він відповів мені взаємністю, але потім щось пішло не так. Почалися періодичні зникнення, ігри в хованки і я твердо вирішила, що припиню все. Але кожен раз, коли він писав мені, я забувала про все. “Привіт, нудьгувала?” і понеслоось. Він лише давав надію і тільки. Дозволяв себе любити. А я отримувала лише порожні обіцянки. Чого я чекала від людини, яка раз по раз не стримувала своїх обіцянок? Я була в вічному очікуванні. Очікуванні серйозних кроків від нього.
Він і не відпускав, а й не тримав. Чому я була такою наївною? Як зараз пам’ятаю, що розумом я все розуміла, але серцем … У цих порожніх надіях та очікуванні я провела місяців 7-8. Нікого не підпускала до себе, думала ось-ось і він зважиться … Але потім дізналася про його ро ман. Та ще й із заміжньою колегою по роботі. Це був кінець! Я видалила його всюди, де могла. І навіть номер стерла. Я знала, що він не буде мене шукати, але я це робила для себе. Щоб зайвий раз його ні бачити, ні подаватися спокусі написати або зателеф онувати, не нер вувати. Загалом, щоб нічого мені не нагадувало про нього. На роботі, мені звичайно, доводилося його бачити, але я зводила наші зустрічі до мінімуму. Минуло років за три, я благополучно його забула, як він знову «активізувався». Поводився дуже странно, відкрито флір тував і передавав привіти через друзів.
Благо, в цей раз мені вистачило розуму не вестися на це. Напевно, він здивувався, я ж завжди брала, прощала, втішала і підтримувала його. Завжди була під рукою і зручним варіантом. Іграшкою, з якою можна погратися і кинути. Він мені розповідав, як колись йому зробили дуже бо ляче. Просто кинули, без пояснень. Думаю тому, він хотів почувати себе потрібним, бажаним і самостверджувався за рахунок жінок. І відігрався на нас по повній. Було б непогано, якби він звернувся до пси холога і перестав му чити себе і інших.
