До 6 років я жила з бабусею. Потім на короткий час я переїхала до мами. Через якийсь час я втекла від мами, коли була у дворі. Я втекла до бабусі, почала жити у неї. На уроках я була відсутня, потрапила в п о гану компанію, почала ку рити, кр ала з гаража сусідів картоплю. Бабуся забрала мої доку менти зі школи, я перейшла на домашнє навчання до 7 класу. Тобто весь свій час я проводила у бабусі. Якось я прочитала одну статтю про відно сини дітей з батьками та батьками батьків. Після цього я подумала: а де ж бабуся моїх дітей? Чому моя мати так нета ктовно поводиться по віднош енню до своєї матері і своїх онуків? Тут як ніколи до речі прик азка: “Потрібно село, щоб виростити дитину”).
У моєму розумінні вона означає, що суспільство повинно допомагати виховувати дитину правильно. Теорія виховання сильно від різняє ться від практики. З цього потрібно, щоб суспі льство розуміло, яку роль воно відіграє в процесі становлення дитини особистістю. Адже на скільки-то процесів дитина виховується суспільством, навколишнім його. З наро дженням дочки почалися мої безсонні ночі. Моя дівчинка народилася слабенькою. Нам доводилося нелегко в перший час: вона постійно хворіла. Її бабусі це мало хвилювало, судячи з її поведінки. Всі її увагу обмежувалося дзвінками, які можна перелічити на пал ьцях руки, а візити – на пал ьцях однієї руки. За перші 6 років життя моєї дочки бабуся відвідувала нас тільки 4 рази. Найприкріше – моя дитина не знає, що таке провести літо у бабусі, лежати і розглядати візерунки на килимі на стіні. Ми живемо не в Москві, але наближеним, моя мама живе на 20 хвилинах від нас. Через 5 років муках з дитиною я впала в депресію. У мене було сильне емоційне вигорання.
Мені тоді потрібна була допомога як ніколи. Як думаєте, чи з’явилася тоді моя мама? Ні, вона навіть тоді була зайнята своїми справами. Одного разу ми з чоловіком вирішили записатися на прийом до психолога, але до неї ми так і не потрапили, бо не було кому сидіти з дитиною, а псих олог знаходився на 2 години від нашого будинку. До мене дійшло, що старі порядки потихеньку почали зникати. Зараз сучасні бабусі не можуть знайти час, щоб посидіти з онуками, якщо їх дітям потрібно на час відлучитися. Я, звичайно, розумію, що ніхто нікому нічого не винен, а особливо від батьків не можна нічого вимагати. Вона мене народила, і на тому спасибі. Але невже їй було так складно бути поруч, коли я потребувала її, коли кожен мій день починався з черг в лі карні? Де ж ті бабусі-берегині нар одної м едицини і нескінченних рецептів смачних страв? Я сподіваюся, я стану саме такою, в усякому разі я спробую.
