Антоніна, електричкою, їхала до обласного центру, відвідати дочку. Везла гостинці студентці університету. На черговій зупинці у вагон увійшов чоловік, сів навпроти жінки і уткнувся у телефон. А Антоніна згадала свою молодість. Вона лише закінчила школу. У них у селі купила будинок заможна родина. І був у них син – Артур. Двадцятирічний, симпатичний, модно одягнений хлопець. Мав свій джип. Всі дівчата села зітхали Артуром. Не уникла цієї напасті й Антоніна. Але вона приховувала свої почуття. А ось Артур ні. Закохався у неї. Артур умів доглядати, дарував квіти на свята, а на її День Народження подарував веселого ведмедика.
Потім він покликав на свої іменини всіх своїх сільських однолітків. Йому виповнилося двадцять років. Прийшли всі, окрім Стаса. Стас тоді намагався доглядати Антоніну, але його затьмарив Артур. Свято пройшло весело. Шашлики, ігристе, фрукти, морозиво. І ось тут, при всьому чесному народі, Артур заявив, що одружується з Антоніною. Вони навіть подали заяву до РАГСу наступного дня після святкування іменин. Але… У батька Артура на сімейне життя сина були інші плани . Запустили чутку, що Антоніна приймає одночасно залицяння і Артура, і Стаса. Хлопці мало не побилися, а Артур забрав свою заяву.
А незабаром одружився з обраницею батька. Тут же Стас запропонував дівчині вийти заміж за нього і поїхати до далекого села, де вони з братом мали намір відкрити свою справу. Антоніна погодилася. Минуло двадцять п’ять років. Казали, що отець Артура погорів із бізнесом. За цей час бізнес Стаса розквіт. Дуже вдало склалося й сімейне життя Антоніни зі Стасом. І ось зараз, Артур, якийсь весь побитий життям, сидів перед Антоніною і не впізнавав її. Жінка теж не вважала за потрібне ворушити минуле. На черговій зупинці Артур вийшов. А Антоніна подумала: “І чому дівчата дивляться тільки на зовнішність і багатство хлопців. Адже це зовсім не найголовніша умова щасливого життя”.
