У родину Іванових Зою взяли з любов’ю, дівчинка не відчувала, що вона чу жа, не рідна. Але, як завжди, знаходяться люди, які у своєму оці й колоди не бачать, а в чужому, смітнику помітять. Дівчинка підростала, і їй почали «добрі люди» говорити, що вона родині Іванових, не рідна, а прийомна. Дівчинка прийшла додому і попросила nрийомну маму розповісти. Мама Аля посадила дівчинку поряд і все розповіла їй.
Зоя не поменшала любити від цього свою маму Алю, а навпаки, вона сказала, що їй все одно, що вона nрийомна, і що вона дуже любить всю сім’ю. Минав час, старші діти Іванових виросли і поїхали з рідного гнізда, залишилася наймолодша Зоя. Якось весною, Аля пішла на річку прати білизну і крижину, на якій вона стояла, відкололася і попливла. Аля сильно злякалася, почала кричати та боялася, що вона зараз потоне.
Це все було на очах Зої. Дівчинка не розгубилася, почала стрибати з крижини на крижину, то вона опинилася біля мами. Зоя простягла руку мамі і крикнула: «Тримайся за руку міцно і стрибай, не бійся». Так вони вдвох, тримаючись за руки, стрибали з kрижини на kрижину, доки не оnинилися біля берега річки. Аля впала навkолішки перед дівчинкою, почала плаkати і говорити слова подяки.
Зоя підняла маму з колін, обняла її і сказала: “Мамо, ти мені подарувала життя, я не могла дозволити, щоби з тобою щось трапилося, я тебе дуже люблю». Тепер у селі всі замовкли з приводу того, що Зоя не рі дна дочка ро дини Іванових. А справді, колись ця родина врятувала дівчинку, а ця героїня врятувала всю їхню родину. Бережіть одне одного, адже наше життя дуже коротке і може обірватися в будь-який момент, тому чим більше ви робите добра людям, тим більше добра ви отримуватимете натомість.
