Ми повернулися з обідньої перерви. Наталя глянула на годинник, і зрозуміла, що ще встигне зателефонувати дочці. Вона спочатку запитала дівчинку, чи поїла та, а потім почала кричати так, що весь офіс чув. А все через що? Наталя приготувала пюре із котлетами. Ну, а дівчинка пюре не стала їсти, а от котлети всі слопала. Наталя, мабуть, сподівалася, що дівчинка одну з’їсть, але та внесла свої корективи до планів матері та вм’яла їх усі. А реакція Наталі була не зовсім адекватною для цієї ситуації. Вона дуже розлютилася і назвала дівчинку егоїсткою. Потім говорила, що через неї тепер родина голодна залишиться. Усі в офісі були трохи здивовані подібною поведінкою Наталії. Здавалося б, навіщо так гостро реагувати на таку дрібничну ситуацію? Начебто небідно живуть. Наталя одружена і в неї дві прекрасні доньки. Чоловік програміст працює у великій міжнародній компанії.
Живуть вони у великій квартирі, у центрі міста. Крім квартири, у них є машина і заміський будинок, до того ж вони подорожують багато. Та й сама Наталя дуже доглянута жінка. Видно, що вона нічого не потребує. І тут така істерика через якісь там котлети. Вона ще казала, що так не можна робити в сім’ї і треба про всіх думати, а не лише про себе. А потім додала, що донька навіть дозволу не попросила. Тобто це виходить, щоб узяти щось із холодильника, потрібно у мами дозвіл попросити… Може, самій просто більше котлет треба було посмажити, щоб потім і проблем таких не було. Чи все-таки Наталя має рацію? Вона, швидше за все, не котлет пошкодувала дитині, а хотіла пояснити, що не можна так чинити у великій родині. А я думаю, що не можна вчити дівчинку думати лише про інших. Вона все життя оглядатиметься і чекатиме схвалення. І завжди знайдеться той, хто забере в неї останній шматок.
