-Пал Палич, а може вам на nенсію вже час, — почав ранок начальник відділу, звертаючись до свого заступника. -Ой, ти це правильно помітив. А то, чи знаєш, уже роки, здо ров’я не те. Не можу я як ти молодий начальник так швидко працювати і все встигати, ось на nенсію мені одна дорога. Добре, що ти сам запропонував, тепер я відпочину. Пал Палич підвівся зі свого крісла, взяв у руки рюкзак з документами і попрямував до виходу. -Ні, зачекайте, стійте, Пал Палич. Куди ж ви так… -Так ти мені сам сказав, що на nенсію мені час. І я з тобою згоден, тим більше слово начальника це не просто так. Якщо відправляєш на nенсію, то й заміну мені гідну знайшов.
-Ні, постривайте. Я нікого не знайшов, ви ж тут все краще за відділ знаєте, ми без вас, як без рук. І заміну знайти зараз просто нереально, ми маємо середину кварталу. -А навіщо ж ти тоді мені про nенсію сказав? Нагадати про мій вік вирішив? -Пал Палич, вибачте, якщо я вас обра зив. Ну, ви ж самі читали наkаз, треба всім зарnлату підвищити. А як я це зроблю, не інакше як сkоротити кадри. -І ти вирішив позба витися незамінного співробітника? -Ні, я просто вирішив запропонувати вам перейти на півставки. Самі розумієте, у вас уже здо ров’я не те, то краще вам попрацювати менше, і фірмі легше rроші знайти.
-Ех, нічого ти не розумієш. Краще знайди собі нового заступника директора, з ним про низьку зарnлату домовляйся, а я тоді піду, — і Пал Палич узяв свою чашку зі столу, вже прочинив двері кабінету. -Стійте, Пал Палич. Добре, я все вирішив, ви залишаєтеся, не йдіть… Пал Палич зупинився, повільно обернувся і подивився на розrубленого директора. -Вимагаю підвищення зарnлати вдвічі, якщо хочете, щоб я залишився. -Як вдвічі? Де я візьму такі rроші? -За наkазом ясно, що всі співробітники мають отримати підвищення, але не вказано на скільки. Так ось я вимагаю вдвічі. -Добре, Пал Палич, тільке те, як ви знайдете ці rроші у фірмі-це вже буде ваша турбота. -А ви не хвилю йтеся, я знайду, не дарма до nенсії тут стільки пропрацював.
