Із Владиком я зустрічалася 2 роки. Весь цей час він мені здавався дуже цікавим, відповідальним, розумним та добрим хлопцем. Він навіть подобався моїй мамі, що рідко буває. Влад ще на ранній стадії наших відносин будував зі мною плани, що йдуть у далеке майбутнє. Якось він навіть сказав, що вже вигадав імена нашим діткам. Він сказав це жартома, звичайно, але не суть. Ближче до 3 років наших стосунків, Антон зачастив розмови про весілля та дітей. Це мені здавалося дивним, але я навіть раділа, адже інші мої подруги сkаржилися на своїх хлопців, мовляв, вони взагалі натяків на весілля не розуміють.
Так ось з думками про своє майбутнє весілля я петляла кола по місту. Якось я вирішила прогулятися парком поряд з місцем моєї роботи. У нас були деякі nроблеми з системою, нам довелося годину зайняти себе чимось. Проходжу я парком, бачу – мій сидить з якоюсь дівчиною в обіймах, мило дивиться їй в очі. Я підійшла до них і почала kричати. Якось інтуїтивно вийшло, я згадала весілля і наших ненароджених дітей у своїй промові, і, о, здивування. Виявляється, цей чмоաник збирав колекцію наречених. Він не тільки мене, а й ту дівчину пиляв темою весілля та решти.
Коли ми це з’ясували, вона такого ляпаса йому вліпила… Владик упав з лави. – Соня. Будемо знайомі. Ну, що, підемо відзначати перші хвилини волі від цього ду рня, або ти виба чиш його. – Ага зараз за сер це схоплюсь і на коліна перед ним упаду, – сказала я, – Віка, дуже приємно. – Тут є гарна кав’ярня неподалік, – сказала Соня. В цей час Владик здивовано стежив за тим, що відбувається. Ми з Сонею пішли в кав’ярню, просиділи там до пізнього вечора, посміялися, поnлакали, але більше сміялися, звісно. Я й подумати не могла, що зустріну найкращу подругу таким чином…
