Я ніколи не витра чала час на відносини. З молодості вчилася і працювала, щоб стати самодостатньою жінкою і ні від кого не залежати. Так воно вийшло, до тридцяти років у мене була своя двокімнатна квартира, машина і високооплачувана робота. Ось тільки сім’ї у мене не було. Коли я познайомилася з Олексієм, то подумала, що він моя доля. До мене ще ніколи так красиво не доглядали. Він дарував мені квіти мало не кожен день, запрошував в дорогі ресторани, ніколи навіть не заїкався, щоб платили разом або тільки я. Я зрозуміла, що він не альфонс якийсь. Стала думати, що мені нарешті пощастило з чоловіком. Через кілька місяців він запропонував мені стати його дружиною.
Я зраділа, але мені було страաно, тому що сімейне життя відрізняється від звичайних зустрічей. Тому я запропонувала йому пожити разом, щоб зрозуміти чи буде нам комфортно один з одним. У перший же день він обла жався. Коли Олексій повертався з роботи, то подзвонив мені і запитав, що потрібно купити. Так як вдома все було, я тільки поручила йому купити що-небудь до чаю. Він прийшов з коробкою еклерів, а потім весь вечір говорив, що вони так дорого коштували. Мені було неприємно слухати його ниття, але я не обурювалася. Через тиждень продукти закінчилися, і ми поїхали в супермаркет. Він набирав у кошик все, що хотів, навіть на ціну не дивився, а на касі сказав, щоб розплачувалася я.
Так ми жили кілька тижнів. Всі витрати були на мені, він мені нічим не допомагав. Я якось вирішила приготувати картоплю і попросила його купити оселедець, так він знову став нити, що все дорого. Коли їжа закінчилася, то я через принцип нічого не купувала. Думала, що він зрозуміє і сам все в будинок принесе, але ні. Став їсти у батьків. Після цього я попросила його зібрати речі і з’їхати від мене. Я самотності не бою ся, а ось жити все життя з жаднюгою і альфонсом – боюся дуже. Краще присвятити життя собі коханій і ні про що не шкодувати.
