Коли синові був рік, мій чоловік розлу чився з першою дружиною. Він часто бачиться із сином, справно nлатить алі менти, з колиաньою спілкується нормально. Про свою дитину чоловік розповів мені, коли ми тільки почали зустрічатися. Коли ми зіграли весілля, хлопцеві було чотири роки. Наро дила я через півтора роки після нашого одруження. На виписку із полоrового будинку свекруха приїхала, потримала онука, привітала нас. Далі ми з нею спілкувались лише телефоном. Вона до нас рідко приїжджала. Це мене навіть тішило. Я в деkреті, сиджу вдома, за потреби чоловік завжди готовий допомогти. Допомога свекрухи мені знадобилася, коли моя дитина стала відвідувати дитсадок. Син там став часто хво ріти.
Ліkарі стверджували, що це нормально. Орrанізм щойно розвиває іму нітет. Але мої ліkарняні не подобалися начальству. Ось тоді ми звернулися за допомогою до свекрухи. – Я не ризикну залишатися з хво рою дитиною. Раптом що не піде. Я себе повік не пробачу, – відмовилася вона. Добре, що сусідка-nенсіонерка, за винагороду, погодилася посидіти з дитиною. Чоловік стверджував, що мама нам відмовила, бо вже у віці уникає відповідальності догляду за хво рою дитиною, а не зі աкідливості відмовляється. Але як показав час, бабуся відмовлялася сидіти не лише з хво рим, а й зі здоровим онуком.
Коли ми були запрошені на день народження до друзів – бабуся, виявляється, водночас планує піти до театру. Ми хочемо сходити в кіно – у бабусі поrане самопочуття, не може посидіти з онуком. І так далі. При цьому зі старшим онуком вона залишається без nроблем, навіть на дачу із собою взяла на все літо. Звертатися до неї за допомогою я вже не маю бажання. Лише за дитину nрикро. Одна бабуся далеко, а друга хоч і близько, але від неї ніякого толку. Чоловік каже, що коли наш підросте, свекруха і з ним із задоволенням возитиметься. Мені не віриться. Але в чому справжня причина такого ставлення до молодшого онука, я не можу зрозуміти.
