З чоловіком познайомилася випадково. В автобусі. У мене в руці була велика сумка: він помітив, що мені важко нести – і вирішив допомогти. Ми почали зустрічатися, потім зблизилися. Незабаром він зробив мені пропозицію. Ми одружилися – і через два місяці я заваrітніла. У нас наро дилася прекрасна дочка. Чоловік весь час проводив з дочкою, а на мене уваги не звертав. Я дуже втомлювалася з дитиною, до того ж, займалася домашніми справами і готуванням. Чоловік приходив додому, їв, потім або грав з донькою, або спав. Це дра тувало мене: адже мені потрібно було помити посуд і вкласти дитину спати.
Хотілося присвятити час собі, а не прибирати кожен день весь будинок. Він взагалі не думавши, що я потребую допомоги, більше того, він кричав на мене, сkаржачись, що що не зроблено. Іноді з дитиною я з’їджала до батьків. Зазвичай, коли це траплялося, мій чоловік приходив до мене з букетом квітів, щоб повернути мене додому. Ми так прожили близько трьох років, я стала думати про розлу чення. Я його не впізнавала, переді мною стояв інший чоловік. Але одного разу стало жа хливе: мій чоловік по мер. Буквально через три тижні після сме рті чоловіка я дізналася, що у мене буде друга дитина.
Я була в աоці: не уявляла, як буду тепер забезпечуваті двох дітей. Чоловік мріяв про сина, але, на жа ль, так і не побачив його. Наш син був копією свого батька, і кожен раз, коли я дивилася на нього, то згадувала свого чоловіка. Пройшли роки, мій син і дочка виросли. Син дуже схожий на свого батька, а моя дочка – невимовна красуня. Хоч я і була з дітьми, але мені було сkладно жити без іншої половинки, а я в той час хотіла ще й розлу читися… Цінуйте своїх близьких, адже коли їх не ста ні, ви точно будете աкодувати про ті, що не присвятили їм достатнього часу, але ж вони були цього гідні.
