У віці 46 років, живучи в місті з чоловіком і двома дітьми, я була вражена, отримавши у спадок сільський будинок від тітки Тамари, яка нещодавно пішла з життя. Я не бачила її з дитинства, знала, що в неї є син, тому була дуже приголомшена, коли дізналася, що вона залишила дім мені, а не йому. Мої батьки втратили зв’язок із нашими сільськими родичами, тому такий спадок став ще більшим сюрпризом.
Цікавлячись, я відвідала село. Будинок був великим, але занедбаним, тому що тітка Тамара жила в ньому одна багато років. Біля будинку був великий, але роками недоглянутий двір із чудовим краєвидом, а також значний сад та город. У розмові з сусідом я дізналася, що тітка Тамара розірвала зв’язок зі своїм сином, бо він одружився без її схвалення.
Вона так обра зилася, що зрештою позбавила його спадщини. У пошуках додаткової інформації я знайшла сина тітки Тамари, Степана, який живе в селі з родиною дружини. Він виглядав порядною людиною і вважав дії своєї матері звичайною впертістю. Він кілька разів намагався помиритися з нею, але вона завжди відмовлялася.
Навіть коли вона хво ріла, і після її сме рті – Степан дбав про її витрати, незважаючи на те, що знав, що позбавлений спадщини. Степан запевнив мене, що не відчуває до мене ніякої неприязні. Повернувшись додому, я обговорила ситуацію із чоловіком. Ми вирішили, що буде таки правильно відмовитися від спадщини на користь Степана.
