У мене є близька подруга. Ми з нею дружимо з дитинства. Навчалися в одному класі. Після закінчення школи разом вступили. Ми з нею завжди добре ладили, були як сестри. У нас було багато секретів. Я завжди довіряла їй. Ми завжди підтримували один одного. Не раз виручали. Одним словом, були нерозлучними близькими подругами. Одного разу вона мені сказала, що у неї двері від шафи зламалися, і вона не знає, що робити, кого покликати, кому звертатися за допомогою. У неї ні брата, ні чоловіка-нікого не було.
У неї був хлопець, але він кинув її. Я, як остання дурочка, сказала, що мій чоловік допоможе їй. Він пішов і полагодив. Після того, як він повернувся, я побачила, що очі сяяли від щастя, у нього був бадьорий вигляд. Я не звернула уваги. Через деякий час моя подруга сказала, що у неї зламався замок і знову попросила, щоб мій чоловік пішов і полагодив. Пішов, полагодив і знову повернувся щасливим. Все це повторювалося дуже часто. Моє сер це вже відчувало щось недобре.
Коли в черговий раз вона покликала мого чоловіка, то він повернувся і зізнався в тому, що закохався в Машу. У мене були вже сумніви, я підозрювала, і, якщо чесно, особливо не здивувалася. Я йому все висловила, обіз вала останніми словами. Мене зра див не тільки мій чоловік, але і найкраща подруга дитинства. Він нічого мені не відповів, пішов спокійно збирати речі. Зібрався і поїхав до неї. Тепер він живе з нею, а ми з сином залишилися одні – зі своїм rорем. Я не знаю, як бути після цього, і як тепер довіряти людям, якщо найближчі зра дили мене. Я ніколи не думала, що зі мною таке може статися.
