– Ну скільки разів їм можна говорити одне і те ж – про свій приїзд попереджайте за два-три дні. Не сприймають. А тепер ще я і ви нна! – мало не плачучи, скаржиться Христина подрузі… Христина з чоловіком живуть у столиці, в чотирикімнатній квартирі свекрухи. Сама вона родом з невеликого містечка, в ста п’ятдесяти кілометрах від столиці. У подружжя є своя квартира, куплена по іпотеці. Але два роки тому, у зв’язку з ваrітністю Христини, їм довелося переїхати жити до свекрухи. Справа в тому, що на одну зарплату чоловіка виплачувати кредит і годувати сім’ю було б дуже важkо.
Ось сімейна рада і вирішила-на час, поки Христина буде перебувати в декреті, жити у свекрухи, а свою квартиру здати. Щоб житло само на свою іпотеку заробляло. Свекруха у Христини не поrана. В їх сім’ю не лізе. Але вимоглива і, на погляд невістки, надто зарозуміла. Христина прямо бої ться перед нею. Свекруха не посміхається, в бесіду з невісткою, якщо на те немає особливих причин, не вступає. На питання Христини відповідає односкладово-так чи ні. Навіть з онукою тримає себе холодно. Чоловік каже, що просто у його мами така натура.
І ось, тиждень тому, дзвонить мати Христини і каже, мовляв, вони тут, в столиці у справах, заодно внучці і їм гостинців привезли, так що скоро приїдуть до свекрухи додому. Дочка в паніці до свекрухи, запитати: – Алло Борисівно, вибачте, будь ласка, мої батьки приїхали до столиці. Можна їм заїхати до нас на годинку? – Дитинко, — холодно відповідає свекруха,-а вони не можуть приїхати через день-другий? Я чекаю подруг, і мені сторонні в будинку не потрібні. І взагалі, давно пора засвоїти-про приїзд необхідно попереджати за пару днів. Загалом Христина не пустила батьків у квартиру. Вийшла з дочкою до них на сходовий майданчик. Ну і як результат – образа батьків на дочку.
