Ми з чоловіком нещодавно стали батьками прекрасної дочки. До вчорашнього дня, я ніколи не залишала її з кимось іншим, але свекруха так просила дозволити їй побути з онукою, що я погодилася. Так як у нас з’явився вільний час, ми з чоловіком вирішили провести його вдвох та поїхати до кафе. Ми поїли, попили кави, і я відразу ж запропонувала чоловікові повернутися додому, адже вперше ми залишили дитину з бабусею, може їй потрібна допомога. Я така вдячна Богу, що навів мене на думку, що час додому. Не встигли ми дійти до під’їзду, як я почувла голосний nлач дитини.
Плаkала моя дочка. Ми бігом піднялися на третій поверх, не чекаючи ліфта, чоловік швидко відчинив двері, і я побачив щось жа хливе. Свекруха так сильно хитала дитину, що аж мені стало бо ляче. – Що сталося, чому дитина плаче? – Запитала я. – Просто я хотіла пограти з нею, підкидала, а вона так kричить. Я так сильно розлю тилася, бо перед відходом суворо попередила, що не можна таке витворяти, дитина бо їться. Після цього я побачила надкусаний пиріжок на столі. Я спитала у свекрухи, звідки він.
– Я купила його для себе, але коли їла, онука так дивилася на мене, що дозволила їй спробувати. Чого? Дитина ще не звикла до твердої їжі, а якби вона задихнулася? Ми швидко покинули її будинок. Дорогою додому я запитала у чоловіка, чому його мати нічого не знає про виховання, адже вона виховувала сина. З’ясувалося, що чоловіка виховала бабуся, доки мама працювала. Навіщо я залишила дочку з нею? Це звичайне везіння, що дочка взагалі залишилася цілою і неушкодженою. Більше я не дозволю їй наближатися до дочки.
