Мій меншенький в цьому році перейшов в другий клас. З досвіду своїх старших дітей, я знаю, якщо дитина любить і поважає вчителя, то і його предмет він вчить з радістю. А якщо не сприймає вчителя, то і до предмета ставиться прохолодно. Вчить з-під палиці. Перший клас, куди пішов вчитися молодший, вела молоденька вчителька, Амалія Яківна. Її любили учні і поважали батьки. Вона змогла перетворити навчальний процес у розваги для дітей. Мій Антошка, так і його однокласники теж, рвався в школу. До кожного учня Амалія змогла знайти свій підхід, кожного зацікавити навчанням.
Ні разу мій Антошка не пробував ухилятися від школи. Дуже переживав, якщо пропускав заняття через хво робу. На літні канікули клас йшов плачучи. Адже все літо вони не будуть бачити свою улюблену вчительку. Сюрприз, що чекав на нас, батьків, до кінця серпня, поставив нас в ступор. На батьківських зборах, напередодні нового навчального року, нам представили нову вчительку наших дітей. Якась “викопна” гримза, зверхньо выплевывающая слова в адресу батьків. – Мене не цікавить, чому і як вчила дітей моя попередниця. У мене свої методи. – сказала вона крізь зуби.
Стало очевидно, що з цією вчителькою, дітей доведеться водити в клас під конвоєм. Ми до директора. – Що за справи? Де Амалія Яківна? – Не спрацювалася з колективом. – Відповіла вона. Ну якщо в колективі такі ж училки, то воно і зрозуміло. З ким тут спрацьовуватися? Зараз ми шукаємо нашу Амалію. Знайдемо, в яку школу вона пішла працювати, і переведемо туди наших дітей. Напевно, коли наші плани увінчаються успіхом, директору влетить. Заслужено. Нас, батьків, у першу чергу цікавлять наші діти, а не п’ята точка директора. Не вміє налаштувати роботу в колективі, так нехай не займає посаду. Таких педагогів, як Амалія Яківна, треба берегти і підтримувати, а не розкидатися ними на догоду всяким училкам.
