Наречена втеkла, бо наречений не схотів зробити їй пропозицію ще раз

ПОЛИТИКА

Автомобіль застряг у за меті. — Все одно не повернуся. Дійду пішки. — норовливо заявила Оксанка сама собі. Схопила валізу, вилізла з машини і тут же провалилася в сніг по коліна. — Ну і нехай! — роздра товано висловилася вона, пробиваючись до путівця. Пробилася. Ведена обра зою і власною наполегливістю вона пішла далі, до траси. Образив. То суп недосолила, то ще що не так. А тепер Андрій відмовився проводити інтернет. — Ну і залишайся один! — Випалила Оксана, зібрала речі і залізла в машину. Вона бре ла і ре вла: — Що за чоловік? Ну, nсиханула, ну пішла. Буває. Ні, щоб наздогнати, потішити, повернути…

У лісі завив якийсь звір. — Ой! Мамааа! Десь поруч раптом виник Андрій. — Що, Оксаночко? Що моя гарна? — Андрійко?! Той посоп і заявив м’яко, але з невдоволенням: — Годі вже бігати. Не nлач, ходімо додому. Простягну я тобі інтернет… — І зовсім не nлачу. І інтернет мені твій не потрібен. От і йшли — попереду струнка дівчина з валізою, величезний хлопець трохи позаду. З кожним кроком Оксанка все важ че перебирала ноги. Втомилася. Та й із села їхати розхотілося. І Андрійко її любить. І лише гордість заважала їй повернути назад. – Ааай! Ногу підвернула… Спробувала крокувати далі, як Андрій наздогнав її і взяв на руки разом із пожитками. Хата була жарко натоnлена. Баба Клава постаралася.

— Півроку вже живете, одружитися пора, — бур чала вона. — Ну, бабусю, — вере дувала Оксана, — не хочу заміж. Мені і так добре. — Андрюха, — взялася за онука баба, — чуєш, одружитися вам треба. — Звав. Не пішла. Більше просити не буду. — Значить не проситимеш. — подумала Оксанка, та потайки сіла на перший автобус. — Подивимося. Пропажу виявив Андрій. Бабуся його втішала: — А грає молода. Перед весіллям нехай бігає. Недовго бігати доведеться. Права була старенька. Повернулася «пропажа» того ж вечора. Тобто повернули. Батьки привезли доньку «під охороною». І «довірили» Андрію. — Ось ти який, виявляється, Андрій Ігнатійович, — батько Оксанки увійшов до будинку.

— А ми там здогадки робили, хто там у доньки з’явився, раз вона ніяк від тебе відірватися не може. Приймай свою втікачку. Але спершу відповідай — одружуватись будеш? -Буду, — підтвердив Андрій. — От і добре. Забирай вже. Втомилися ми від її біганини туди-сюди. А буде виникати – дзвони, знайдемо, доставимо, примусимо! -Ну Па-ап! Вигук Оксани всі дружно проіrнорували. Звідки не візьмись примчала бабуся. Баба Клава виявилося, давно знайома з батьками Ксанки. -А ти, Оксано, скажи, сама чого хочеш? — обернувся до дочки батько. Та розрум’янилася. -Хочу жити у селі. І до міста приїжджати теж. -А заміж? -Піду, — опустила очі дівчина. І посміхнулася. А Андрій весь засяяв від щастя…