П’ять місяців тому свекри влаштували свято з приводу п’ятнадцятиріччя дочки. Ми із чоловіком, купивши подарунок, пішли на свято. Після святкового застілля свекруха захотіла провести фотосесію з ріднею. Серед інших композицій, одна була наступною – свекруха в середині, я й золовка з боків. Обійнялися, посміхнулися, сфотографувалися… Тиждень тому, свекруха, через месенджер надіслала мені листівку, вітаючи з Днем Народження. Листівка була чудовою, а ось її аватар… Це була та сама фотографія, де ми втрьох зі свекрухою та золовкою. Причому той, хто робив фотографію, швидше за все вибрав неправильний ракурс.
Свекрухи з золовкою не було видно, але я виглядала центральною фігурою. Мені категорично не сподобалося, що мою фотографію свекруха виставила як свій ава тар. Мене зовсім не тішить, що мою фотографію, хто б там не був: чи свекруха, чи мати, чи син, чи чоловік виставляв як свій автар. Але щоб не обра зити матір мого чоловіка, я вигадала зручну, правдоподібну відмовку і відразу відповіла свекрусі. “Добрий день, Марино Петрівно. Велике спасибі за привітання та листівку! У мене до Вас прохання – зміните, будь ласка, свій аватар. Поставте іншу фотографію. Мені не подобається, як я вийшла не цьому фото. Дякую!”.
“А так? Добре?”, Запитала вона, вставивши в аватар свою фотографію з чоловіком. “Супер”. На цьому інцидент можна було б вважати вичерпаним. Але наступного дня чоловікові зателефонувала сестра. – Вона ігнорує маму! Ігнорує нашу родину! – кричала посміховисько в телефон. Навіть без гучного зв’язку, я чудово чула її слова. – Мама з учорашнього дня ходить сама не своя… Антон скинув зв’язок. – Покажи ваше з мамою листування, – сказав він мені. Я показала. Те, що він прочитав, і те, що розповіла йому сестра, різко відрізнялися один від одного. – Я більше не буду з твоїми родичами фотографуватись, – сказала я. – Добре, – відповів він, і поцілував мене в щоку.
