Близько 20 років тому я вирішила поїхати на заробітки в Італію. Жила я до цього з чоловіком і донькою зі свекрухою. Дочка ходила в технікум, а потім перебралася в гуртожиток, а я розуміла, що потрібно заробити їй на квартиру: адже очікувати що-небудь від чоловіка було безглуздо. У перший час мені було важко в новій країні. Але я постійно повторювала собі, навіщо я сюди приїхала-і ставало легше. Була у мене ще одна мета – але таємна: заробити на квартиру собі. Перше житло я змогла придбати через 4 роки.
Дочка в той момент збиралася заміж – ось і вийшов відмінний весільний подарунок. Я повернулася на батьківщину, щоб бути на торжестві дочки. Чоловікові я сказала, що жити з ним я більше не буду. Він став благати, щоб я поки не подавала на розлучення: мовляв, маленьке місто, ганьба і т. д. Повернувшись до Італії після весілля, я стала зустрічатися з Маріо. Справа в тому, що я доглядала за його х v орою і старенькою мамою. Ми зблизилися, я дізналася, що він вдіv ець. Я накопичила потрібну суму, коли дочка подзвонила і попросила допомогти їм купити двушку: мовляв, замислюються про дитину, а в однушці буде тісно.
Відправила потрібну їй суму. Маріо постійно говорив, що я даремно так багато допомагаю дочці: вона так буде постійно сидіти на моїй шиї і навіть не буде думати про те, щоб заробити самостійно. Три місяці тому я вирішила прилетіти на батьківщину, щоб побачити всіх близьких, а заодно і познайомитися зі своєю онукою. Природно, я прилетіла не з порожніми руками, а з величезною сумкою подарунків. Коли дочка заглянула всередину, вона якось зморщилася. Виявилося, вона чекала від мене кілька тисяч євро, а не якийсь одяг і туфлі. Саме тоді я зрозуміла, наскільки був правий Маріо. Я сказала дочці, що це була моя остання допомога, що свій обов’язок я вже виконала – і навіть більше. І з цього дня я починаю жити тільки для себе.