Антоніна любила проводити своє літо з бабусею та дідусем у селі. Там і повітря свіже, і люди всі добрі, і хороший апетит відразу. Бабуся такі смачні пиріжки та булочки пекла в грубці, а з дідусем можна хоч на гори, хоч на річку, хоч на кінець світу. Він усюди все знає, кожне дерево в лісі дізнається, про всіх тварин розповіді розповість.
Влітку Антоніна змайструвала з дідусем курінь, він навчив її їздити велосипедом. З селом у Антоніни пов’язані найкращі спогади у її житті. Зараз Антоніна вже сама бабуся, любить приймати своїх онуків. Вона весь час розповідає про своїх бабусю та дідуся, бо саме вони навчили ще маленьку Антоніну справжньому коханню. Антоніна любила перед сном, щоб бабуся розповідала казку. І бабуся починала: -У чоловіка та дружини довгий час не було дітей. І одного разу бог послав їм дитинку, сильного хлопчика. Він виріс справжнім богатирем. Але настали важкі часи, богатир пішов захищати свою землю від вор 0 гів. На тому полі він і лишився, впав без подиху. Натомість батьківщину свою захистив.
Мама довго сумувала, але син приходив до неї у снах і просив не пла kати, а радіти. -Бабусю, а чому мама так сумувала? -Бо дуже любила сина свого. -А що таке кохання? -Кохання – це коли розумієш, що все віддаш за цю людину і нічого не шкода-їду, воду, гроші, навіть життя. -Діду, а ти за бабусю життя віддаси? -Спи давай, завтра рано вставати, – бурчав дід. І саме дивлячись на приклад своїх бабусі з дідусем Антоніна розуміла, що між ними справжнє кохання, вони одне за одного життя віддати можуть.
