Мишу я знаю з самого дитинства, він був найбільш скупою і жадібною дитиною. Від нього просто так цукерки не отримаєш, він у всьому шукатиме собі зиск. Дивно вийшло, але моя однокурсниця Глафіра-досить розумна дівчина, закохалася в Мишка. Вони стали жити разом, але без розпису в РАГСі. Мишко казав, що немає сенсу зайвий раз бруднити паспорт печатками, тож Глафіра погодилася на громадянський шлюб. Незабаром вона наро дила йому сина, але навіть сина Мишко не оформляв на себе.
Він навіть сказав Глафірі, що вона має вже сама почати заробляти, на своїй шиї сім’ю сам він тягти не збирається. І Глафіра вийшла працювати. Коли була пандемія, то вона стала швидко підніматися кар’єрними сходами, виконувала кілька завдань одночасно, незабаром її підвищили. Так вона почала заробляти в рази більше Миші. Глафіра купила квартиру, вже почала накопичувати на свою дорогу машину. Вона сама містила себе і дитину, здавалося, що Мишко в їхній родині зайва людина. І тут Мишко зрозумів, що багато пропустив.
Адже все майно записано на Глафіру, він не має навіть половини її багатств. Він став різко доглядати дружину, дарувати квіти, виконувати всі домашні справи. А потім Мишко сказав їй: – Якось не красиво ми живемо, вже дитина є, а штампу в паспорті немає. Давай розпишемося. -Знаєш, Міш, я давно хотіла тобі сказати, та все моменту знайти не могла відповідного. Я хочу розій тися. Ти для мене чужа людина. Мишко втратив усе. А Глафіра вже почала зустрічатися зі своїм начальником, який насамперед цінував у ній розум, а не гроші.
