Ліда сама розуміє, що після народження дитини стала іншою людиною. Зі здорової, активної дівчини, перетворилася на вічно ниюче збіговисько хво роб. У неї і мігрень, і rеморой, і вени розпухли на ногах, і алергія, яка “цвіте” навесні та восени. Сергій із Лідою спеціально зняли квартиру ближче до будинку її батьків. Щоб теща допомагала дочці з дитиною. Але мама Ліди лише на словах готова допомогти. Насправді вона то місяцями живе на дачі, то біжить у податкову, то вдома справ навалом, то врожай треба солити і закочувати в банки. Внуку вже рік, а теща від сили годин шість із ним провела. А щоб забрати з ночівлею і мови немає.
Свекруха до Ліди приходить за день. Але тільки для того, щоб телевізор дивитися. Ні з дитиною не допоможе, ні з домоводством не допоможе. У Ліди не вистачає сил на все, про все. Їхній хлопчик носиться по квартирі як пригорілий. Тільки й встигай підловити, щоб не врізався у щось, чи не впав звідкись. Після того як він поїсть доводиться перевдягати сина, протирати кухню, а іноді й мамі перевдягатися. Вночі теж спить погано. Ліді постійно доводиться вставати щодо нього. Чоловік також не допомагає дружині.
– Адже я не змушую тебе підробляти. Сам забезпечую сім’ю повністю. Так і ти – не напружуй мене ні роботою вдома, ні доглядом за дитиною, – каже він. І він дійсно забезпечує дружину та дитину від і до. Сім’я нічого не потребує. Тому приходить з роботи та поївши зі спокійною совістю лягати на диван. А коли дружина, посилаючись на свої хво роби та втому просить допомогти, то заявляє: – Припиняй ни ти! Хво ра дружина, яка завжди скаржиться, мені не потрібна! – А може мені зібрати речі, забрати сина та перебратися до мами? – Образилася Ліда. – Ні. Зміни свою поведінку, не ний і не скаржся на дрібниці болячки.
