Інна Дмитрівна жила у своєму селі одна. Овдовіла три роки тому, а їх із Петром єдиний син поїхав у місто вчитися в політехнічний інститут, та там і залишився працювати після закінчення навчання. Спершу жив у гуртожитку, потім винайняв собі квартиру. Спочатку до матері приїжджав нечасто. Але потім купив собі машину і почав частіше приїжджати. І завжди з гостинцями. То одяг мамі привезе, то делікатесів міських. Мама завжди докоряла йому, щоб не витрачався, але він все одно без подарунків не приїжджав. Про своє життя майже нічого не розповідав. Тільки казав, що все в нього добре. Якось сусідка Катерина їхала до міста. Інна Дмитрівна з нею надіслала синові банку маринованих грибів.
Повернувшись, Катерина розповіла, що за грибами Антон приїжджав із якоюсь красунею. – Хто така? – Запитала Інна Дмитрівна. – Не знаю. Нас один одному не представили… Кілька тижнів тому Антон зателефонував матері. – Мам, а в тебе онучка наро дилася! – порадував син. – Як онука? Без одруження?! – ахнула мати. – Ми з Амалією рік тому розписалися. Ми до тебе днями заїдемо. Я тільки хотів попередити. Перша свекруха Амалії неабияк нерви потріпала. Ти з нею пом’якше, будь ласка, – попросив син. – Міг би й не попереджати, – обра зилась мати. Син із дружиною та донькою пробули тиждень. Амалія постійно проводила час з дочкою.
Свекруха сама все робила: і готувала на всіх, і мила посуд, і прибиралася, і з онукою поралася. Коли вже зібралися їхати, невістка підійшла до свекрухи, обійняла її і сказала: – Дякую, величезне, мамо! Навіть не підозрювала, що такі свекрухи є. Вибачте мене за упередження. І Антон у вас добрий. – У тебе, доню, у тебе. Я щаслива, що у вас все гаразд… На зиму Інну Дмитрівну син із невісткою забрали до себе. І зиму в комфорті проведе, і невістці з онукою допоможе. За ці кілька місяців жінки дуже потоваришували. А в середині березня Інна Дмитрівна повернулася до села. І господарство впорядковувати треба, і будинок підготувати. Адже на літо родина сина переїде до неї…
