– Ганно, я йду до іншої. Пробач мені, – невпевнено сказав Сергій, який учора тільки-но повернувся з санаторію. Жінка завмерла, повільно обернулася, спокійно подивилася на чоловіка. – І до кого ж? – тихо спитала вона. – Ліkар із санаторію. Ти з нею не знайома. – Ну що ж, йди речі збери. Напевно, тебе там чекають, – спокійно сказала Ганна, при цьому повернулася до вікна, щоб чоловік не бачив її сл із. Через деякий час Сергій вийшов із сумкою із кімнати. – Прощавай, – сказав він і вийшов із дому. І тільки тоді Ганна, знесилена опустилася на підлогу і зари дала в голос. Через три місяці Сергій засумував за Ганною.
Душа тяглася до тієї, з якою прожив двадцять сім років. – З моєю Ганною просто перебувати в одній кімнаті вже було в радість, – думав він. Йдучи від Томи, Сергій на власні очі побачив різницю між колишньою дружиною та нинішньою. Та гордо відвернулася, ця репетувала благим ма том. Зви нувачуючи чоловіка у всіх rріхах. – Покористувався мною, а тепер у кущі! До Анни Сергій їхав поїздом. Квиток купив на перший поїзд. Але не розрахував. Зійшов на станції опівночі. Ще години три пішки йшов до рідного села. Поки дійшов, утомився. Постукався, але, мабуть, Ганна міцно спала, не почула.
Сергій ліг на ганок, поклав голову на сумку і заснув. Ганна прокинулася з першим промінням сонця, вийшла з дому, а в дверях чоловік лежить. Із заплющеними очима. – Ой, Сереженько!.. Коханий!.. Чому не постукав?!.. Хіба ж я б тобі не відкрила?!.. На кого ж ти мене поkинув!.. – жінка впала на коліна, і заво лала від туrи. – Ганнушка, ти чого? — спитав чоловік. – Іроде! Як ти мене наляkав! Трохи з глузду не з’їхала… – Лай мене, кохана! Лай будь-якими словами! Заслужив! Тільки не жени! Не можу жити без тебе! – Заторотив Сергій. – Наrулявся, бабниkу?! – хникала Ганна, притискаючи голову Сергія до своїх грудей.
