Ми з Надею познайомилися ще в університетські роки. Добре проводили час разом, багато гуляли, веселились. Я тоді й не думав, що це все може перерости на щось більше. Але зрештою я зрозумів, що просто жити не можу без цієї людини. Я зробив Наді пропозицію, вона була така рада, відразу погодилася. У шлюбі ми провели разом 6 років, це був найкращий час. Обидва були такі наївні та щасливі. Час минав непомітно, здавалося, що не 6 років, а ціла вічність проходить у нас перед очима. І ось Надя почала говорити про те, що хоче стати мамою, що треба завести дитину. Я все не знав, як же сказати, що з цим будуть проблеми. Ще раніше мені діагностували, що я безnлідний. Я сказав все ж таки дружині, що сам дітей мати не зможу, треба тільки вси новити.
Але Надя хотіла рідного, вона вірила, що в нас все вийде, адже буває так, що ліkарі помиляються. Я все ж таки ще раз пройшов повторну перевірку, але все підтвердилося, я не можу мати своїх дітей. мені було дуже важко від такої думки, адже я не можу подарувати того щастя, про яке мріє моя дружина. І ось якось Надя заявляє мені, що сталося диво, що вона ваrітна . Я спочатку так зрадів, що навіть розплакався від почуттів. А потім, як ейфорія спала, я став розуміти, що дуже можливо, що Надя мені зра дила. Тим більше я часто спостерігав дивне відношення між моєю дружиною та моїм колегою по роботі.
То вони у свята дуже близько спілкуються, то почали листуватися. Я прямо спитав у Наді, хто батько дитини. Вона розnлакалася, але бре хати не стала, зізналася, що він від мого колеги. На своє виправдання вона сказала, що зробила все заради нашої родини. Але тут більше сім’ї не бачу. Подав на розлу чення, але суд дав нам час не примирення, хоч сумніваюся, що в нас щось зміниться. Я не можу звикнути до думки, що доведеться виховувати дитину, яку дружина зробила в таємниці від мене. Але, з іншого боку, я усвідомлюю, що сам не можу дати їй цю дитину. Мені важко ухвалити якесь рішення. Але поки що бачити дружину я не можу.
