Мене та мою сестру виховувала бабуся, бо наші батьки розлу чилися, коли ми були ще зовсім маленькими. Коли була ще зовсім молодою, відчувала, що їй необхідно надавати фінансову підтримку, бо ми дуже залежали лише від однієї бабусиної пенсії. У мене була молодша сестра, якій на той час було лише 10 років. Я роздавала листівки, ходила мити під’їзди, за це мені давали хоч якісь гроші. Коли бабуся побачила великі відра, вона була розчарована. Вона попросила поговорити з нею, перш ніж розпочати якісь справи. Після закінчення школи я влаштувалася працювати касиром у супермаркет і почала добре заробляти; нам вистачало і на їжу, і на одежу; але моя сестра продовжувала брати в мене гроші, незважаючи на те, що вона вже закінчувала школу. Я була у нестямі від радості, бо це означало, що вона зможе піти працювати і перестане kрасти в мене гроші. Мою бабусю неодноразово викликали до школи її через поведінку.
Я вступила до вишу і сама оплатила своє навчання. Оселилася у гуртожитку для студентів, продовжуючи надавати бабусі фінансову допомогу. Познайомилась із Аміром. Ми скликали збори. Амір із заможної родини і вони обіцяли в майбутньому допомогти йому у придбанні житла. Ми побралися і батьки дали нам перший внесок за будинок. Потім ми з чоловіком почали платити. Після ретельного складання двох наших доходів ми виявили, що можемо платити за квартиру і заробляти на життя. Наша фінансова безпека складалася з грошей, отриманих як премія, та додаткових грошей, які чоловік заробляв на своїй роботі. Ми вирішили розпочати ремонт у нашій квартирі. Моя сестра продовжувала жити з бабусею, і знайти роботу для неї було дуже складно, бо не могла всидіти на місці.
Бабусі довелося продати свою житлоплощу через зви нувачення сестри в kрадіжці, в результаті вони опинилися на вулиці. Поміркувавши, ми з чоловіком вирішили, що візьмемо на себе турботу про бабусю, а сестра сподіваюся залишиться у нас всього на один місяць. За цей час вона має влаштувати своє життя, знайти роботу та переїхати до квартири, яку вона зніматиме. Проте вона продовжувала жити у нашій квартирі та не планувала нічого. Якось, коли я була на роботі, чоловік поцікавився, як справи з пошуком житла та роботи. Виразної відповіді на це запитання він не почув. Потім чоловік випроводив її із нашої квартири. Коли я повернулася додому, моя бабуся сиділа сумно. Я розуміла чоловіка, оскільки в нашому будинку тепер було дві людини, одна з яких мала можливість працювати, але не хотіла.
