Світлана Семенівна мала двох онуків. Син із невісткою жили у місті, а вона сама у селі. Діти давно звали її в місто, але тільки після народження онуки вона зважилася на такий крок. Продала будинок, додала свої накопичення, трохи допоміг син, і ось у Світлани Семенівни вже своя квартира. У сусідньому із сином будинку… Переїзд свекрухи до міста сильно полегшив життя Ганни. Вона і внуків у дитсадок і в гуртки водила, і з малечею сиділа, щоб невістка могла і відпочити, і по салонах краси пройтися, і в магазин сходити. А потім Світлана Семенівна увійшла до смаку міського життя. Завела подруг, все рідше й рідше приходила на допомогу невістці.
То вона пропадає на виставці, то на лижах катається, то в басейні плаває, а тепер ще й заявила, що набри дло байдикувати, і вона збирається влаштуватися на роботу. Антон повернувся з роботи і побачив дружину у сльо зах. – Ганнусю, що трапилося? – співчутливо спитав він у дружини. – Із мамою посва рилися? – Що ти, що ти… Вона влаштувалася на роботу. Тепер не допомагатиме мені. Та ще її ці подружки… – А я вже зляkався, – зітхнув чоловік спокійно. – Але ж це добре. – Що у цьому хорошого? – схлипнула Ганна. – Що маму зацікавило міське життя. – А діти? Хто за ними стежитиме? – Але ж, лапко, ми ж не для мами їх народжували. І чому ти мене списуєш із рахунків. Я завжди тобі допомагав і допомагатиму.
А мама… Ти знаєш, що вона все життя прожила для інших. Для нас із братом. Працювала з ранку до ночі, щоб забезпечити нас. Від батька то толку не було. Той усю зарплату пропивав. Час їй і собі пожити. – Чому ти мені про це ніколи не говорив? – Не хотів згадувати сумне, – відповів Антон, і пішов відчиняти двері. Прийшла Світлана Семенівна. І одразу до невістки. – Ганночко, весь день місця собі не знаходила! Ти, мабуть, подумала, що я вас покинула. Не турбуйся, доню. Я працюватиму добу через три, тож і на вас у мене буде часу багато. І вона обійняла невістку. – Мамо, та ти в нас красунею стала. Нова зачіска, гарна сукня. Ми тебе так і заміж видамо, – весело сказав Антон. Мати подивилася на сина здивовано. – А ти звідки про Миколу Петровича знаєш?
