Катя з Антоном познайомились рік тому. Дійшло до одруження. У дівчини це був перший шлюб, а для її нареченого – другий. – Ти тільки не дуже будь відверта з мамою, – попередив Антон. – Чому? – здивувалася Катя. – Повір, тобі краще це не впізнати. Просто не будь відвертою і все. Добре?.. Пройшов місяць. “І чому Антон забороняв мені спілкуватися зі своєю мамою? Вона дуже приємна жінка”, думала Катя і знехтувала попередженням чоловіка. Галина Петрівна стала для неї найкращою подругою. Катя із задоволенням ділилася з нею і своїми проблемами, і своєю радістю. Минуло ще півроку. День народження свекрухи відзначали на дачі.
Катя щойно перестала мити посуд, вийшла надвір і сіла на лаву. Від столу, де сиділи гості, її затуляли кущі. – Мамо, перестань так говорити про мою дружину! – Почула вона голос чоловіка. – Що, правда очі коле? Та відвізи її туди, де взяв. Ми тобі іншу знайдемо. Краще за цю інтелігенцію. Подвиг вона зробила, інститут, чи бачите, закінчила. – Перестань зну щатися з моєї дружини! – загарчав Антон. – Тобто, на твою думку, виходить, що я зі своєю ріднею не маю права обговорювати свою невістку? Ну як же, як же. Вона ж у нас і розумниця, і красуня, і господиня не дай комусь Боже. Гості розреготалися.
– Ну ось, тепер ти зрозуміла, чому я просив не бути відвертою з мамою, – Антон присів поруч із Катею. Потім узяв жінку за руку і пішов до машини. – Що, вже їдете! Навіть не прощавшись? Ну так котіться… – вере щала їм у слід Галина Петрівна. Другого дня мати зателефонувала синові. – Ну і чого ви на жарти обра зилися. Приїжджайте, тут ще частування багато залишилося. Та й зі збиранням допоможете, — сказала вона. – Поїдемо? – спитав Антон. – Я не поїду, а ти їдь. Вона ж твоя мати. – Нікуди я не поїду. Ти ж моя дружина. З того часу Катя зі свекрухою не спілкується.
