Павло давно хотів відновити будинок батьків. Але мати до останнього не дозволяла зробити навіть косметичний ремонт. -От не стане мене з батьком, тоді й роби все, що хочеш. А доки ми живі, то не чіпай дім. Я пам’ятаю, як у молодості ще твій батько ці стіни зводив, тож не смій їх зносити. А Павло якраз працював будівельником нових дачних котеджів. Він багато чому навчився, міг із самого непомітного будиночка зробити справжню красу. Працював Павло у багатих людей. А багатії часто міняли меблі, бо колишні набридали, хоч вони й гарної якості. Старі меблі вони віддавали задарма.
Тож Павлик із роботи багато гарних меблів додому приніс. На ділянці у батьків він збудував біля будинку великий двоповерховий гараж. Так цей гараж більше будинку вийшов. На першому поверсі стояла машина, а на другому Павло зробив душову, гарну кімнату, навіть куточок для літньої кухні був. У цьому гаражі можна було жити повноцінно. І все одно мати стояла на своєму і до останнього не давала синові робити в будинку ремонт. Матері не стало навесні, влітку за нею пішов і батько, який не зміг без неї жити далі.
І тут Павлик взявся до будівництва. Звичайно ж, він не збирався повністю руйнувати пам’ять про батьків, він зберіг багато їхніх речей. І коли Павлик дійшов до голого муру в залі, то помітив невелике заглиблення. Усередині щось лежало , Павлик витяг мішечок. Коли він його відкрив, то всередині мішечка виявилися різні старовинні прикраси. Там були брошки зі смарагдами, персні з діамантами. Павло не очікував таке знайти у стінах будинку. Мабуть, це ще його дід замурував коштовності. Павлик зберіг усе це на згадку про своїх предків, щоб завжди знати і дітям розповідати, з якого вони роду.
