Олексій Петрович сам, своїми руками збудував будинок. Тут вони із дружиною прожили все життя, виховали двох дочок. Тепер діти мешкають у місті. Онуки вже виросли. Петрович, щоб обставити будинок меблями, накупив верстатів, обладнав майстерню, своїми руками зробив усі меблі. А після і на замовлення столярничав. Допомагав дітям грошима. П’ять років тому старий овдовів. З того часу зник у нього інтерес до виготовлення меблів. Навіщо? Для кого? Діти вже облаштувалися, дружини немає, а одному йому й пенсії достатньо. Іноді, вкрай рідко, брався за те чи інше замовлення. Але це вже було схоже на хобі, ніж на професійну діяльність. Шкода стало старому верстатів та обладнання. Захотів, щоб вони комусь користь приносили, а не припадали пилом і іржавіли без діла. Ось і дав оголошення, мовляв, продаю.
Півтора роки минуло, а на нього ніхто не відгукнувся. А півроку тому приїхав до нього онук Стас , молодший син молодшої дочки. Ні. Чи не раптом. І він, і інші онуки, і дочки часто відвідували батька. Допомоги Петрович не потребував, але завжди радів приїзду дітей. А приїзд Стаса був примітним тим, що той виклав перед дідом пачку грошей і сказав: – Діду, я хочу купити у тебе верстати та обладнання. Хочу виготовляти ексклюзивні меблі з дерева. Побачив твоє оголошення, півтора роки збирав і готовий викупити майстерню. – Ти зібрався перевозити верстати до міста? – спитав дід. – Ні, буду з міста приїжджати, працювати, а ввечері назад, – відповів Стас. – І навіщо ти мотатимешся туди-сюди. Живи тут.
– Якщо ти не заперечуєш, то житиму тут, – зрадів онук. – І це. Ти гроші забери. Майстерню я тобі так віддам, а гроші тобі на щось інше згодяться. Другого дня Олексій Петрович з’їздив у місто, оформив майстерню на онука, а потім і заповіт склав, де відписував будинок Стасу. – Не треба було цього робити, діду. Тітка мене у всіх гріхах тепер зви нуватить. – Нічого. Є у мене на неї управа. А ти в мене спадкоємець, справжнісінький – справу моя успадкував. Стас, як у воду, дивився. За тиждень примчала Галина, старша дочка Петровича. – Бач, який розумний знайшовся! Обкрутив діда і все на себе переписав! – вере щала вона на Стаса. – Угамуйся, Галино! Стас чесно купив у мене все моє майно. Половину цих грошей ти отримаєш, коли мене не ста не. Тільки ось чекати довго доведеться. Я збираюся до ста років дожити. Навчити онука секретам майстерності.
